Повстюк Андрій Олексійович, старший сержант, командир  розвідувального відділення штаб-ного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.

       Народився Андрій 1 грудня 1983 року в м. Славута на Хмельниччині, після закінчення  ЗОШ №1 працював робітником на комбінаті «Будфарфор». Призваний до лав ЗСУ у 2002 році, а з 2004 року проходив службу за контрактом. Виконував миротворчу місію в Іраці, нагороджений медаллю «Воїн-миротворець». З березня 2014 року - учасник АТО.

    19 червня 2014 року бійці 24-ї окремої механізованої Залізної бригади здійснюючи розвідувальні дії в районі смт.Ямпіль Донецької області, потрапили у ворожу засідку. Похований Андрій Олексійович в м.Славута 24 серпня 2014 року.

      Повстюк Андрій Олексійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №144/2015 «Про відзначення державними нагородами» від 14.03.2015 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1.3-51/2015 від 27.03.2015 р.

         Сковородін Олексій Володимиро-вич, капітан, заступник начальника зв’язку 24-ї Львівської окремої механізованої бригади  (м.Яворів).

    Народився Олексій 18 березня 1975 року в м.Славута на Хмельниччині, закінчив ЗОШ №4, з відзнакою – Київський військовий інститут управління і зв’язку.

       Військову службу Олексій розпочав у 97-й  Гвардійській механізованій бригаді (м.Славута), де служив до 2004 року. Далі – служба у військовій частині А0998 24-ї Львівської механізованої бригади. На передовій в зоні АТО перебував з березня 2014 року. Загинув у районі смт. Новосвітлівка Луганської області під час вивезення поранених з місця обстрілу «градом».  Похований у м.Вишневе Київської області, де проживає його сім’я.

     Сковородін Олексій нагороджений орденом Б.Хмельницького III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 144/2015 «Про відзначення державними нагородами» від 14.03.2015 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1.4-51/2015 від 27.03.2015 р. та звання «Герой-захисник Вітчизни» Києво-Святошинського району (посмертно) згідно Рішення Києво-Святошинської районної ради від 20.12.2016 р. 

     Суский Вадим Миколайович, полковник, командир батальйону 703-го  інженерного полку (м.Самбір).

      Народився  Вадим 18 грудня 1972 року в Німеччині в сім’ї військового. Навчався в СШ №5 м.Славута, закінчив Кам’янець-Подільське вище військове інженерно-командне училище, Київську академію інженерних військ. Після анексії Криму був направлений в Херсонську область, де виконував бойові завдання. З липня 2014 року – на Сході України.

    Вадим Суский перебував в найбільш «гарячих» точках Донецької та Луганської областей. Неодноразово виводив солдатів з-під обстрілів. Загинув під Маріуполем в результаті вибуху фугасу. Похований в м.Славута 06 вересня 2014 року.

           Сускін  Вадим  Миколайович  нагороджений  орденом  Б.Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 109/2015 «Про відзначення державними нагородами» від 26.02.2015 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради № 1.5-51/2015 від 27.03.2015 р.

        Тимощук Сергій Володимирович, солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

     Народився Сергій 16 вересня 1995 року у м.Славута на Хмельниччині. Навчався у ЗОШ № 7, де закінчив 9 класів, а потім вступив до ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей».

          16 грудня 2013 року  призваний  до лав ЗСУ. Військову службу проходив за контрактом. У червні 2014 року направлений в зону АТО. З квітня 2014 року брав участь в боях за Луганський міжнародний аеропорт.

          Солдат Тимощук Сергій Володимирович загинув 31 серпня 2014 року. Під час відступу українських військ його тіло залишилось на окупованій території, а сам солдат С.Тимощук вважався з тих пір зниклим безвісти. Майже шість років знадобилося для того, аби повернути тіло юного захисника на рідну землю. Похований у м.Славута 24 травня 2020 року.

        Тимощук Сергій Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня Б.Хмельницького (посмертно) згідно Указу Президента України № 360/2020 «Про відзначення державними нагородами» від 27.08.2020 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1-55/2020.

         Ознамець Володимир Володими-рович, прапорщик, сан. інструктор роти 128-ї гірсько-піхотної дивізії (м. Ужгород).

      Народився Володимир 25 квітня 1974 року в с.Ногачівка Славутського району на Хмельниччині. Навчався в Ногачівській СШ, закінчив Славутську школу-інтернат, медучилище в м.Антрацит Луганської області за спеціальністю «Медичний брат».

      Військову службу проходив в селах Цвітоха та Хоровиця Славутського району, в медичній роті в/ч А-1766 м.Славута.

      08 серпня 2014 року призваний Славутським РВК та відправлений до м.Ужгород на укомплектування 128 гірсько-піхотної дивізії. Через два тижні був направлений в зону АТО, служив медиком на першій лінії оборони м.Дебальцеве Донецької області. Загинув 7 жовтня 2014 року під час обстрілу. Похований в рідному селі.

     Ознамець Володимир Володимирович  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня згідно Указу Президента України № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами» від 23.05.2015р.  Уостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1.2-51/2015 від 27.03.2015 р.

      Марковський Володимир Геннадійович, капітан, командир 1-ї роти 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої оперативної бригади (м.Житомир).

       Народився Володимир 11 червня 1988 року в с.Улашанівка Славутського району на Хмельниччині, закінчив Улаша-нівський НВК, Одеський інститут сухопутних військ, академію сухопутних військ ім. П.Сагайдачного.   

      Службу Володимир Геннадійович  проходив в елітних високомобільних десантних військах. За відмінну службу отримав три медалі, почесний знак «Відмінник ЗСУ» та особисту подяку від Президента України.

         З березня 2014 року захищав південно-східні кордони країни. 20 січня 2015 року під час рейду до Донецького аеропорту 2 розвідників підірвалися на фугасі. Капітан разом із бійцями кинувся рятувати поранених, в цей час поряд з ними розірвався снаряд. Похований в рідному селі.

  Марковський Володимир Геннадійович нагороджений орденом Б.Хмельницького III ступеня  згідно  Указу  Президента  України №282/2015 «Про відзначення державними нагородами» від 23.05.2015 р. та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

    Ковальчук Юрій Анатолійович, старший сержант, стрілець, заступник командира БМП 30-ї окремої механізованої бригади.

         Народився Юрій 4 березня 1969 року в с.Малий Скнит Славутського району на Хмельниччині, де закінчив місцеву школу. Далі навчався в Полонському професійно-технічному училищі. Після проходження служби в Збройних силах України, працював в рідному селі, на будівництві монастиря Святої Анни в Славуті.

        24 серпня 2014 року Юрій Анатолійович мобілізований до ЗСУ, звідки після навчання та підготовки кілька місяців воював у зоні АТО. Службу проходив у 30-й окремій механізованій бригаді заступником командира бойової машини піхоти (БМП).

     Вірний  військовій  присязі, проявивши мужність та  відвагу, старший сержант Ковальчук Юрій Анатолійович загинув 31 січня 2015 року в БМП під час виходу з Дебальцевського котла поблизу села Чорнухине Попаснянського району Луганської області. Довгий час вважався зниклим безвісти, впізнаний за результатами аналізу ДНК. Похований 27 вересня 2015 року у рідному селі Малий Скнит Славутського району. 

      Ковальчук Юрій Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 98/2018 «Про відзначення державними нагородами» від 06.04.2018 р. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

    Балюк Михайло Борисович, солдат, санітар 7-ї окремої автомобільної  санітарної роти ВЧ 42581 (м.Хмельницький).

        Народився Михайло 18 вересня 1989 року в с.Микулин Полонського району на Хмельниччині, 9 класів закінчив в Микулинській ЗОШ І-ІІ ступенів, далі – навчання в Крачанівській ЗОШ, в Грицівському ПТУ №38. 

      У 2008 році Михайло призваний до лав ЗСУ. Влітку 2014 року вирушив добровольцем у складі Хмельницької автомобільної сані-тарної роти на Схід захищати Батьківщину. Рятував життя військових, вивозячи їх з передової. Загинув в районі м.Дебальцеве, коли машина «швидкої допомоги», виїхавши за пораненими, підірвалася на фугасі та була розстріляна прямим наведенням. Похований в рідному селі 26 лютого 2015 року. 

       Балюк Михайло Борисович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 270/2015 «Про відзначення державними нагородами»  від 15.05.2015 р. та відзнакою «Народний Герой України» (посмертно) згідно Указу Президента України № 18 від 24.07.2016 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1.1-51/2015 від 27.03.2015 р.

     Гончарук  Микола  Павлович, солдат, водій зенітної  установки 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57 Кіровоградської бригади.

        Народився Микола 5 жовтня 1984 року в с.Голики Славутського району на Хмельниччині, 9 класів закінчив в ЗОШ І-ІІІ ст. №1 м.Славута, далі – навчання в Славутському проф. ліцеї. Військову службу проходив у внутрішніх військах в м.Львів. В 2010р. одружився і проживав в м.Южноукраїнськ Миколаївської області.

       В  серпні 2014 року призваний у зону АТО. Ніс службу в складі 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57 Кіровоградської бригади під Лисичанськом в Луганській області, а з грудня 2014 року – під Горлівкою. Загинув 21 травня 2015 року на блокпості поблизу Горлівки. Похований у рідному селі. 

   Гончарук Микола нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 132/2016 «Про відзначення державними нагородами» від 08.04.2016 р. та відзнакою Громадської Спілки «Всеукраїнське об’єднання «Ми українці» – орденом «Хрест Героя»  (посмертно). Удостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1-7/2016 від 29.04.2016 р.

  Гарбар Микола Володимирович, військовослужбовець державної прикордонної служби України.

         Народився   Микола 4 березня  1973 року в с. Старий Кривин Славутського району на Хмельниччині.

     Микола Володимирович службу проходив  на Сході України у званні старшини Станично-луганського відділення Луганського прикордонного загону.

        Помер військовослужбовець   Гарбар Микола Володимирович 24 червня 2015 року у Харківському шпиталі від важких травм, отриманих 17 червня 2015 року внаслідок ДТП поблизу смт Станиця Луганська (Луганська область). Похований 26 червня в селі Старий Кривин Славутського району.

          Гуменюк Олександр Павлович, молодший сержант

         Народився Олександр в с.Крупець на Славутчині. Після закінчення місцевої школи навчався у Шепетівському професійно-технічно-му училищі на токаря.

     У 1997 році Олександр був призваний до лав ЗСУ. Службу проходив у Дніпропетровську. Після демобілізації працював на Полянській паперовій фабриці токарем, після її закриття у місті Нетішин на підприємстві «Юнікс», а згодом – в Нетішинському кар’єрі.

    В квітні 2015 році Олександр Павлович був мобілізований. Пройшов підготовку на Тучинському полігоні, після чого був направлений в зону АТО. Службу проходив  в 40-ій окремій артилерійській бригаді. Загинув 26 серпня 2015 року внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» під с.Прохорівка Донецької області. Похований в рідному селі.

     Гуменюк Олександр  Павлович нагороджений  медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

         Дрозд Володимир Миколайович, старший солдат, водій мотопіхотної роти.

    Народився Володимир 3 липня 1991 року в м.Славута на Хмельничині. Навчався у ЗОШ І-ІІІ ст.№6, де закінчив 9 класів, а потім вступив до  Славутського проф. ліцею,  де здобув спеціальність водія-електрика.

        До лав ЗСУ  Володимир призваний 14 жовтня 2010 року Службу проходив за контрактом у 169 навчальному центрі «Десна», на Чернігівщині. Згодом був переведений  на посаду водія-електрика відділення електрозв’язку у в/ч А-1358, розташованій в с.Цвітоха Славутського району. У серпні 2015р. був направлений на військову службу в складі в/ч польова пошта В-2304, дислокованої в Донецькій області. Загинув 30 січня 2016 року. Похований у м.Славута 02 лютого 2016 року.

       Дрозд Володимир Миколайович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня  (посмертно)  згідно  Указу  Президента  України   № 170/2016 «Про відзначення державними нагородами»  від 25.04.2016р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №2-7/2016 від 29.04.2016 р.

   Цимбалюк Анатолій Борисович, старший стрілець механізованого батальйону. 

        Народився Анатолій 8 березня 1989 року в м. Славута, на Хмельничині. Після закінчення 9-го класу ЗОШ І-ІІІ ст.№6, продовжив навчання у Славутському професійному ліцеї, де здобув спеціальність кухаря-кондитера.

          У  липні 2015 року Анатолій мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у військовій частині В-4673. 30 травня 2016 року окупанти з мінометів обстріляли український опорний пункт «Станіслав» неподалік Дебальцевого. Вибухом міни наш земляк був важко поранений у груди і голову, дорогою до шпиталю помер. Похований 02 червня 2016 року у м.Славута.

      Цимбалюк Анатолій Борисович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 522/2016 «Про відзначення державними нагородами»  від 25.11.20116 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №2-18/2017.

        Власюк Роман Вікторович, се-ржант, командир машини 2-го розвідувального відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти.

       Народився Роман 30 вересня 1994 року в м.Славута на Хмельничині. Після закінчення ЗОШ І-ІІІ ст.№3 навчався у Нетішинському професійно-технічному ліцеї, де здобув спеціальність електрогазозварювальника.

      На строкову  службу Роман  призваний 23 липня 2014 року. Продовжив службу за контрактом у с.Цвітоха, потім був переведений до Новоград-Волинської 30-ї ОМБр. 

           В зону АТО потрапив на початку 2016 року. 31 серпня 2016 року близько 1-ї години ночі відділенню Романа Власюка довелося вступити в бій з ворожою диверсійно-розвідувальною групою під населеним пунктом Богданівка Донецької області. Чотири кулі обірвали життя воїна. Похований 02 вересня 2016 року у с.Цвітоха.

        Власюк Роман Вікторович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 23/2017«Про відзначення державними нагородами» від 03.02.2017 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1-18/2017.

          Дзех Олександр Сергійович, сержант.

         Народився Олександр 26 червня 1971 року в с. Мухарів Славутського району на Хмельниччині. У 1987 році закінчив Славутську ЗОШ  №1.  З 1991 року працював на силікатному заводі, згодом на ХАЕС. З кінця 90-х по 2015 рік працював на заводі «Будфарфор».

       З 31 березня по 13 липня 2016 року Олександр Сергійович брав  участь в антитерористичній операції. Мав статус учасника бойових дій. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді ім. князя Володимира Мономаха в/ч А0536, пп В0927. Помер  10 жовтня 2016 року від захворювання: військово-лікарська комісія визнала, що захворювання та причина смерті пов'язані з захистом Батьківщини. Похований у місті Славуті. 

        Дзех Олександр Сергійович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

           Жакун Роман Валентинович, капітан.

     Народився Роман 3 вересня 1976 року. У 1993 році закінчив Славутську середню школу №1. Далі продовжив навчання в Академії Прикордонних військ України, яку закінчив з відзнакою у 1997 році. У званні капітана служив у Львівському прикордонному загоні, а також заступником командира прикордонного загону в смт. Тарутине Одеської області.

           У 2015 році Роман Валентинович був призваний на військову службу в 30-ту окрему гвардійську Новоград-Волинську бригаду на посаду заступника начальника батальйону. Служив у 2-ій батареї протитанкових керованих ракет з морально-психологічного забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону в/ч А0409 заступником командира. Отримав безліч нагород за мужність, високий професіоналізм у захисті державного суверенітету, зокрема:

       - учасника АТО.

       - 10 років сумлінної служби.

       - учасника бойових дій.

                                                                    - нагрудний знак, а також грамоти військової частини.

          Помер Роман Валентинович 19 жовтня 2019 року від захворювання: військово-лікарська комісія визнала, що захворювання та причина смерті пов'язані з захистом Батьківщини. Похований у місті Славута.

    Жакун Роман Валентинович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» ЖАКУНУ Роману Валентиновичу  (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

     Рацун Сергій Петрович, механік-водій танка 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

     Народився Сергій 26 жовтня 1976 року в с. Москвитянівка Полонського району на Хмельниччині. Навчався в Малошкарівській ЗОШ. У Грицівському вищому професійному училищі № 38 отримав сцеціальність «тракторист». У 1994 р. був призваний до лав ЗСУ. Службу проходив в лавах 95-ї аеромобільної бригади.

     У 2014 році Сергій Петрович направлений для проходження військової служби  в 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду. Загинув 5 січня 2020 року на бойовій позиції поблизу с. Кримське Новоайдарського району на Луганщині внаслідок смертельного кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Похований у м.Славута.  

      Рацун Сергій Петрович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами» від 11.02.2020 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно Рішення сесії Славутської міської ради №1-55/2020.

         Суров Сергій Володимирович, солдат

         Народився Сергій 7 квітня 1978 року у місті Славута. Навчався  у  ЗОШ І-ІІІ ст.№7. Далі Сергій продовжив навчання у Понінківському училищі за спеціальністю електрик. Працював за спеціальністю на різних підприємствах.

       У 2019 році Сергій Володимирович був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив за контрактом у Хмельни-цькому зональному відділі Військової служби правопорядку на посаді водія.

         Сергій Володимирович мав статус особи з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни. Помер від захворювання 8 липня 2021 року. Військово-лікарська комісія визнала, що захворювання та причина смерті пов'язані з захистом Батьківщини. 

   Поховали Сергія Володимировича у рідному місті. Суров Сергій Володимирович нагороджений відзнакою  Коман-дувача  об'єднаних  сил «Козацький Хрест» ІІІ ступеня. 

          Погорільчук Віталій Сергійович, старший солдат (посмертно).

        Народився Віталій  28 травня 1999 року в селі Голики Славутського району на Хмельниччині. В 2014 році закінчив Варварівську ЗОШ І-ІІІ ст. та вступив до Рівненсього автотранспортного фахового коледжу, який закінчив у 2018 році, здобувши спеціальність механік з ремонту двигунів та автомобілів.

      В 2020 році Віталій за контрактом призвався до лав ЗСУ у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Проходив службу по виконанню завдань в районі ООС.

    З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України вступив в бій з ворогом. В ніч з 25 на 26 лютого 2022 року проявив хоробрість – під час обстрілів вивозив поранених товаришів з поля бою поблизу Шилової Балки Бериславського району Херсонської області. Ворожий СУ-25 влучив прямим попаданням в БТР-80, в результаті чого Віталій отримав поранення несумісні з життям. Поховали Віталія Погорільчука на кладовищі в селі Голики із усіма військовими почестями.

        Погорільчук Віталій Сергійович  нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №397/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 08.06.2022 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Охрімчук Іван Ігорович, лейте-нант, командир гірсько-штурмового взводу.

       Народився Іван 7 липня 1995 році у м. Славута на Хмельничині. У 2012 році закінчив 9 класів Славутської гімназії №3. Потім навчався у Нетішинському професійному ліцеї, де здобув спеціальність газоелектро-зварювальника.

        З 2015 року служив у лавах ЗСУ, брав участь в АТО. Під час відпустки вступив до Львівської Академії Сухопутних військ, яку закінчив у 2020 році. Після навчання повернувсь для подальшого проходження військової служби в окрему гірсько-штурмову бригаду.

      Лейтенант, командир гірсько-штурмового взводу Охрімчук Іван Ігорович загинув у бою з російськими окупантами 07 березня. Похоронили воїна Івана у селі Пашуки із усіма військовими почестями. В Івана залишилися матір, Тетяна Марʼянівна, та сестра Людмила.

          Охрімчук Іван Ігорович нагороджений відзнакою міського голови м. Івано-Франківська «За честь і звитягу» згідно розпорядження міського голови Івано-Франківська №468-р від 08.10.2021 р. Нагороджений орденом Б.Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №384/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 02.06.2022 р. Удостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Душинов Роман Миколайович, солдат.

    Народився Роман  20 березня 1995 року у Славуті на Хмельничині, де і навчався в місцевій школі. Закінчив Рівненський кооперативний коледж, а 11 березня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України та недовго прослужив. 

     13 березня  2022 року Роман Миколайович загинув від ракетного обстрілу російських окупантів. У Романа залишилися батьки та сестра.

       Душинов Роман Миколайович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

         Косік Владислав Павлович, солдат, парашутист-розвідник.

    Народився Владислав 11 червня 1981 року в с.Миньківці Славутського району наХмельниччині. Закінчив  Миньківецьку ЗОШ. Після закінчення школи працював на Романінському цегельному заводі, Славутському підприємстві «Будфарфор».

       У 2000 році Владислав призваний до лав ЗСУ. Загинув у бою 17 березня 2022 року поблизу населеного пункту Топольське Ізюмського району Харківської області. Не похований. У Владислава залишились дружина та двоє дітей.

       Косік Владислав Павлович удостоєний звання «Почесний громадя-нин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Кондітєров Андрій Анатолійович, солдат, механік-водій гірсько-штурмового взводу, військово-службовець за контрактом.

      Народився  Андрій  26 жовтня 1978 року у м. Славута на Хмельниччині.  У 1997 році закінчив СШ №8. З червня 1997року по жовтень 1998 року проходив строкову військову службу. 30 жовтня 2019 року був призваний до лав ЗСУ.

      Загинув Кондітєров Андрій 22 квітня 2022 року під час бою з російськими окупантами біля населеного пункту Слатине Харківської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.

      Кондітєров Андрій Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №384/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 02.06.2022 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

         Ковальський Володимир Дмитрович, штаб-сержант.

  Народився Володимир 16 травня 1972 року в м. Славута на Хмельниччині. Навчався у ЗОШ№5 м. Славута, згодом з сім’єю переїхав до м. Надвірна, де у 1987 році закінчив школу. У 1990 році  закінчив Нетішинський ліцей.

      З 1994 року Володимир призваний на контракту службу в Прикордонні війська України, в/ч 2195 м. Чернівці та паралельно навчався в школі прапорщиків. З 1996 року проходив військову службу в в/ч 52995 м. Рівне на посаді начальника апаратної, а згодом - техніка відділення телекомунікаційних систем центру телекомунікацій. З 2016 року перевівся в 130 окремий розвідувальний батальйон та брав участь в бойових діях в Сєвєродонецьку (с. Пурдівка) та м. Авдіївка.

   У 2018 році Ковальський Володимир вийшов на пенсію. Тогож року відновився на службі та служив у в/ч 4152 на посаді начальника відділення зв'язку. Помер 02 травня 2022 року внаслідок невиліковної хвороби, пов'язаної із захистом Батьківщини. Похований на кладовищі Молодіжне у м.Рівне, де і проживав, як дізнався про невиліковну хворобу. У Володимира залишилася дружина.

          Володимир Дмитрович має такі нагороди:

1. Пам'ятний нагрудний знак

2. За відвагу та честь

3. За сумлінну службу ІІ ступеня

4. За 20 років сумлінної служби

5. За взірцевість у військовій службі ІІІ ступеня.

          Крачковський Євгеній Юрійович, солдат в/ч А0281.

        Народився Євгеній 13 березня 1997 року в селі Вачів Славутського району на Хмельничині. У 2015 році закінчив ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей». З квітня 2017 року по жовтень 2018 року проходив строкову військову службу.

        11 березня 2022 року  Євгеній призваний до лав ЗСУ . 07 травня 2022 року солдат військової частини А0281 Євгеній Крачковський загинув смертю героя в ході бою з російськими окупантами у Харківській області.

      Крачковський Євгеній Юрійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №468/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 04.07.2022 р. Удостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Маліновський Руслан Сергійович, солдат.

    Народився  Руслан 23 грудня 1989  року в м. Славута на Хмельничині. Навчався у ЗОШ № 1. У 2008 році закінчив ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей», де здобув спеціалізацію автослюсаря. Працював на місцевому підприємстві ливарником.  

     З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Руслан Сергійович став на захист рідної землі. 03 березня був мобілізований до військової частини.

       Солдат Руслан Маліновський загинув смертю героя 13 травня 2022 року у бою з російськими окупантами у Донецькій області. У Руслана залишилася дружина та двоє дітей.

   Маліновський Руслан Сергійович  удостоєнний  звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Приймак Назарій Васильович, капітан, командир 3-ої механізованої роти в/ч А4279.

        Народився Назарій 9 грудня 1996 року у м. Нетішин на Хмельничині. У 2011 році закінчив Славутську гімназію №5. Протягом 2012-2015 років навчався в ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту».

     У 2015 році Назарій пішов на контрактну службу у військову частину  А1358. Цього ж року призваний у зону АТО, звідки був направлений на навчання в Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. В період навчання отримував подяки від вищого командування, зокрема:

     – 2016 рік – подяку Міністра оборони України за підготовку та участь у проведені параду до 25-ї річниці незалежності України;

    – 2017 рік – подяки  від  Міністра оборони  України та Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України за підготовку та участь у проведені параду до 26-ї річниці незалежності України.

        У 2019 році після закінчення академії направлений для проходження військової служби у Херсон на посаду командира третьої механізованої роти військової частини А4279. У 2020  році нагороджений відзнакою  Командувача ООС «Козацький хрест» ІІІ ступеню за виведення із зони ООС своєї роти без втрат особового складу та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

       12 травня 2022 року капітан,  командир третьої механізованої  роти в/ч А4279 Приймак Назарій Васильович отримав поранення несумісні з життям, героїчно захищаючи Україну у бою з російськими окупантами поблизу селища міського типу Тошківка Луганської області. У мужнього воїна залишилась мама Валентина Іванівна, сестричка Ірина та племінниця Каріна.

      Приймак Назарій Васильович нагороджений орденом Б. Хмельницького ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №358/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 22.05.2022 р. Нагороджений орденом Б. Хмельницького ІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №460/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 30.06.2022 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

         Ріхтер Денис Сергійович, Герой України (посмертно).

       Народився Денис 15 липня 1987 року у м. Славута на Хмельничині. У 2005 році закінчив ЗОШ №6, після чого призваний до лав ЗСУ. Служив у Кам'янці-Бузькій на Львівщині. У 2007 році одружився. У 2007-2010 роках працював водієм у КП «Славутське УВКГ», а з 2010 до 2014 рік - працював за кордоном.

   У 2014 році Денис був мобілізований та працював у Славутському об’єднаному міському військовому комісаріаті. У 2015 році переведений у 8-й окремий полк спеціального призначення м. Хмельницький. З 2015 року брав участь в АТО/ООС.

   24 лютого 2022 року зайняв позицію оборони Києва. Згодом був відправлений на Схід. Старший сержант Денис Сергійович Ріхтер загинув смертю героя у бою з російськими окупантами 25 травня у Бахмутському районі Донецької області. У Героя залишилася мама Галина Володимирівна, дружина Валентина Олександрівна та двоє синів – Даніїл і Тимофій.

     Ріхтер Денис Сергійович нагороджений орденом Б. Хмельницького ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №265/2022 «Про відзначення державними нагородами» від 20.04.2022 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р. 

     Ріхтеру Денису Сергійовичу  присвоєно  звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) згідно Указу Президента України №106/2023 від 23.02.2023 р.

         Афанасьєв Михайло Васильович, старший солдат.

       Народився Михайло  6 вересня 1989 року в с. Довжки Славутського району на Хмельничині. У 2007 році на відмінно закінчив Славутську гімназію № 5.Після закінчення школи вступив в ДПТНЗ «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту» та отримав спеціальність провідник вагонів. З 2009 по 2011 рік обіймав посаду провідника вагону Ковельського та Одеського депо. З 2011 року працював за різними напрямками діяльності.

       У жовтні 2019 року Афанасьєв Михайло розпочав проходження військової служби за контрактом. Брав участь в АТО/OOC. Був командиром реактивної системи залпового вогню, отримав звання старшого солдата. Служив у розвідці. Відзначений командуванням грамотами та подяками за участь у бойових діях. 

        Афанасьєв Михайло  Васильович загинув у бою з російськими окупантами 27 травня 2022 у Донецькій області. Похоронили Михайла на кладовищі у с. Довжки Ганнопільської громади із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися батько Василь Петрович, сестра Тетяна Василівна, дружина Тетяна Миколаївна та двоє дітей - син Дмитро і дочка Амелія. 

       Афанасьєв Михайло Васильович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №523/2022 «Про відзначення державними нагородами України» від 21.07.2022 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

     Глушанець Сергій Олександрович, командир механізованого взводу, старший лейтенант.

          Народився Сергій 12 квітня 1983 року у с. Верещиця Яворівського району на Львіщині. У 2000 році закінчив  ЗОШ №5 у м. Славута. Після закінчення школи вступив до Національного технічного універ-ситету України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського», де отримав вищу освіту за спеціальністю «Виробництво електронних засобів» та здобув кваліфікацію радіоінженер-конструк-тор-технолог. Із 2006 року працював за різними напрямками діяльності у філії «Славутський маслоробний комбінат» приватного підприємства «Консалтингова фірма «Прометей», компанії «Декорленд», КП «Славутський центр ПМСД», Славутському РЕМ АТ «Хмельницькобленерго».

    У 2015-2016 роках служив у Збройних силах України. Із початком повномасштабного вторгнення російських військ, 25 лютого 2022 року став на захист Батьківщини. Глушанець Сергій Олександрович загинув смертю Героя у бою з російськими окупантами 09 червня 2022 року на Луганщині. У Героя залишилися батьки, сестра, син та кохана жінка. Похоронили Сергія на «Новому  кладовищі» із усіма військовими почестями.

      Удостооєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

       Старшого лейтенанта Глушанця Сергія Олександровича нагороджено орденом Б. Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №8/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 09.01.2023 року.

        Попов Сергій Анатолійович, штаб-сержант.

     Народився Сергій 19 листопада 1973 році у місті Летичів на Хмельничині. Навчався у ЗОШ № 5 м. Славута. У 1992 році закінчив Здолбунівське професійне технічне училище, здобувши спеціальність помічника машиніста тепловоза. 

        У 1991 році  Сергій пройшов строкову службу у лавах ЗСУ. З 1992 по 2004 рік служив за контрактом. З 2005 по 2017 рік проходив службу у 18-ій Державній пожежно-рятувальній частині Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. 

      Із початком повномасштабного вторгнення російських військ, 5 березня 2022 року став на захист країни, виборюючи мир та спокій для нашої рідної землі. Вірний військовій присязі, штаб-сержант Попов Сергій Анатолійович, виявивши мужність та витримку, героїчно загинув у бою за нашу Батьківщину 29 червня 2022 року під час артилерійського обстрілу у Донецькій області. 

    Похоронили Сергія на  «Новому кладовищі» із  усіма військовими почестями. У загиблого залишилися дружина, мама та сестра. Згадують Сергія як життєрадісну та доброзичливу людину, люблячого сина, чоловіка, брата, вірного товариша, відповідального та надійного побратима.

      Попов Сергій Анатолійович  удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

          Сищук Сергій Юрійович, солдат, водій-санітар в/ч А0281.

        Народився Сергій 4 серпня 2002 року в м. Славута на Хмельничині. З 2008 по 2017 рік навчався у славутській ЗОШ№1. З 2017 по 2020 рік здобував освіту у ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей» за спеціальністю слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрогазо-зварювальник. Отримав посвідчення водія категорії «В» та «С».

     4 травня 2021 року за власним бажанням Сергій Юрійович вступив на контрактну службу до лав Збройних Сил України. Служив у знаменитій Житомирській 95-й десантно-штурмовій бригаді. З жовтня 2021 року перебував у зоні бойових дій у Донецькій області. 16 травня 2022 року отримав відзнаку Міністерства оборони України – нагрудним знаком «За зразкову службу». 22 травня 2022 року згідно Указу Президента України №357/2022 «Про відзначення державними нагородами України» нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

      Вірний військовій присязі солдат Сергій Юрійович Сищук, виявив-ши стійкість і мужність, героїчно загинув у бою за нашу Батьківщину 12 липня 2022 у Донецькій області. У Героя залишилися мама Наталія Володимирівна та батько Юрій Петрович.

       Удостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

         Солдата  Сищука  Сергія Юрійовича нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №17/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 13.01.2023 р.

           Погорільчук Олександр Сергійович, старший бойовий медик.

        Народився Олександр 14 січня 1996 року в с.Голики Славутського району на Хмельниччині. Навчався у Варварівській ЗОШ, яку закінчив у 2011 році. У 2015 році закінчив Шепетівське медичне училище за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію фельдшера. З 2015 року працював у виправній колонії міста  Ізяслава.

     У 2019 році Погорільчук Олександр за власним бажанням вступив на контрактну службу до лав Збройних Сил України. Служив в зоні проведення АТО/ООС. У 2021 році став срібним призером у конкурсі на кращого фахівця з тактичної медицини Збройних Сил України-2021. Двічі, у 2021 та 2022 році, був відзначений відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України  – нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня. У 2021 році був нагороджений відзнакою Командувача об’єднаних сил «За звитягу та вірність». 

       17 липня 2022 року, вірний військовій присязі, старший солдат, старший бойовий медик Погорільчук Олександр Сергійович, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув у бою за нашу Батьківщину у Донецькій області. Поховали молодого воїна на кладовищі в селі Голики із усіма військовими почестями. У Героя залишилися мама, яка втратила на російсько-українській війні двох своїх синів, та наречена.

       Старшого бойового медика Погорільчука Олександра Сергійовича нагороджено:

       - орденом «За мужність» ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №128/2022 «Про відзначення державними нагородами» від 12.03.2022 року;

       - орденом  «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)  згідно Указу Президента України №585/2022 «Про відзначення державними нагородами» від 17.08.2022 року.

        Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р. 

          Березовський Роман Сергійович, солдат.

         Народився Роман 26 грудня 1997 року у місті Славута на Хмельничині. З 5-го класу навчався у навчально-виховному комплексі, гімназії, який закінчив у 2015 році. Далі вступив до національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», де навчався на факультеті інтегральної підготовки.

        2 лютого 2021 року Роман Сергійович був прийнятий на військову службу за контрактом. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. 04 травня 2022 року Березовського Романа Сергійовича нагороджено почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За службу».

    Вірний військовій присязі, солдат Березовський Роман Сергійович, виявивши мужність та витримку, героїчно загинув у бою за нашу Батьківщину 31 серпня 2022 року поблизу населеного пункту Нововознишенське та Миролюбівка Херсонської області.Поховали Романа на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися: батьки, три сестри, бабуся. Роман був дуже активним, наполегливим, привітним, щирим, добрим, відповідальним, турботливим, і завжди все в нього вдавалося. Кожен вчитель згадує його з приємністю. У всіх залишилися тільки теплі спогади про Рому.

           Березовський Роман Сергійович удостоєнний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

      Солдата  Березовського  Романа Сергійовича  нагороджено орденом Б. Хмельницького «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №76/2024 «Про відзначення державними нагородами України» від 12.02.2024 року.

            Федорчук Дмитро Ярославович, старший лейтенант.

         Народився Дмитро 14 квітня 1999 року у місті Славута на Хмельничині. З першого по одинадцятий клас навчався у ЗОШ I-III ст. № 3. У 2016 році, одразу після закінчення школи, вступив до Львівської академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, де навчався на факультеті ракетних військ і артилерії кафедри наземної артилерії, яку закінчив у 2020 році на відмінно. Після закінчення академії підписав контракт на службу у 30-тій окремій механізованій бригаді ім. князя Костянтина Острозького.

       20 липня 2020 року Дмитро Ярославович вперше поїхав в зону ведення бойових дій боронити рідну землю та продовжив захищати Україну з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів. 21 квітня 2022 року, за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України, Дмитро Федорчук був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 

     17 вересня 2022 року, вірний військовій присязі, проявивши мужність та героїзм, старший лейтенант Федорчук Дмитро Ярославович загинув, захищаючи свою Батьківщину на Бахмутському напрямку. Поховали Дмитра на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися: батьки та сестра.

          Не зважаючи на свої молоді роки, Дмитро мав багато планів на майбутнє та сильну жагу до життя. Проте дуже рано, від рук російських окупантів, обірвалося життя світлої, позитивної, доброзичливої людини, надійного товариша, який ніколи не залишить у біді. Саме таким згадують хлопця його рідні, друзі, побратими.

          Федорчук Дмитро Ярославович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута»  (посмертно) 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

          Старшого лейтенанта Федорчука Дмитра Ярославовича нагороджено орденом Б. Хмельницького ІІ ступеня (посмертно) згідно Указу Президента України №8/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 09.01.2023 року.

         Данилюк Леонід Леонідович,  солдат.

     Народився Леонід 7 квітня 1983 року у селі Рівки Славутського району на Хмельничині. Навчався у ЗОШ №6, яку закінчив у 2001 році. Далі вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування. 

     2 березня 2022 року Леонід мобілізований до лав ЗСУ на боротьбу з російським окупантом. Службу проходив у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. За сумлінне виконання військового обов’язку неодноразово заохочувався командуванням.

        Вірний військовій присязі, солдат Данилюк Леонід Леонідович, проявивши героїзм, мужність, виборюючи мир на рідній землі, загинув за нашу Батьківщину 26 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Яковлівка Донецької області. 

      Поховали Леоніда Данилюка на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися: батьки, дружина та двоє діток. Рідні, друзі та близькі Леоніда згадують його як життєрадісну, надзвичайно доброзичливу та щиру людину, яка завжди була готова прийти на допомогу.

     Данилюк Леонід Леонідович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

        Солдата Данилюка Леоніда Леонідовича (посмертно) нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №269/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 10.05.2023 року.

         Домашин Андрій Ростиславович, штаб-сержант.

       Народився Андрій 22 липня 1973 року у місті Славуті на Хмельничині. З 1979 по 1989 рік навчався у Славутській ЗОШ №3. Потім здобував освіту у Плужненському середньому професійно-технічному училищі.

       З 1991 по 1993 рік Андрій Ростиславович проходив строкову службу в армії. З 1994 по 2022 рік - військова служба за контрактом у 128-мій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді (мотопіхотний батальйон «Ведмеді»). 

      За час служби, Андрій Ростиславович отримав безліч нагород, а саме:

          - медаль «За звитягу та вірність»;

          - відзнаку «Учасник національно-визвольної боротьби України»;

   - відзнаку  командування 128-ї гірсько-штурмової бригади  «Срібний едельвейс»;

         - нагрудний знак «За Україну, за її Волю-АТО 2015»;

         - орден «За особливу службу»;

         - номерну медаль «За заслугу»;

         - пам’ятний нагрудний знак «30 років Збройним Силам України»;

         - нагрудний знак «За зразкову службу Міністерства оборони України»;

         - медаль «За участь в Антитерористичній Операції України»;

         - нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня;

         - медаль «10 років, 15 років, 20 років сумлінної служби» Міністерства оборони України»;

         - грамоти від командування Збройних сил України.

     Вірний військовій присязі, проявивши мужність та героїзм, виборюючи мир на нашій рідній землі, штаб-сержант Домашин Андрій Ростиславович загинув в районі населеного пункту Трудолюбівка Херсонської області 5 жовтня 2022 року.  Поховали Андрія Домашина на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У Героя залишилися дружина Людмила, сини Владислав, Богдан та Андрій, брати Іван та Леонід.

     Домашин Андрій Ростиславович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-21/2022 від 21.10.2022 р.

          Кондратюк Сергій Васильович, старший солдат.

      Народився Сергій 27 травня 1998 року у с. Хутір Шепетівського району на Хмельниччині. З 2004 по 2008 роки навчався в Пашуківській школі Славутського району. З 2008 року по 2015 рік навчався у НВК «СЗОШ, ліцей «Успіх».

    У 2017 році Сергій Васильович вступив на громадських засадах до лав окремого легкопіхотного загону «Волинь» – добровольчого збройного формування, яке входить до складу Української добровольчої армії. 4 серпня 2017 року нагороджений відзнакою «За заслуги» Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга».

        Кондратюк Сергій з 14 березня 2022 року підписав контракт та став до лав Збройних Сил України в одному із Київських підрозділів. З травня 2022 року проходив службу в 111 бригаді територіальної оборони Збройних Сил України в роті розвідки бригадного управління.

       Вірний військовій присязі, старший солдат Кондратюк Сергій Васильович, проявивши героїзм, мужність, виборюючи мир на нашій рідній землі, загинув 17 листопада 2022 року на Луганському напрямку в районі населених пунктів Кремінна, Лиман. Виконував завдання в тилу противника. Поховали Сергія на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися: мати, брат, сестра, вагітна наречена з донькою та вітчим. Рідні, друзі, близькі згадують Сергія як життєрадісного, надзвичайно доброзичливого, щирого, завжди готового прийти на допомогу.

      Старшого солдата Кондратюка Сергія Васильовича нагороджено нагрудним знаком Голокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» (посмертно) згідно Наказу Голокомандувача ЗСУ №96 від 16.01.2023 р. Удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

          Вільбовець Віктор Вікторович, солдат, стрілець-санітар.

         Народився Віктор 2 серпня 1988 року у селі Кривин Славутського району на Хмельниччині. Навчався у Славутській ЗОШ№6. У 2007 році закінчив Державний навчальний заклад «Ковельський центр про-фесійно-технічної освіти» та здобув спеціальність токар-фрезерувальник. У 2007-2015 роках працював різноробочим.

         У 2015 році Віктор Вікторович був призваний до лав Збройних Сил України. У 2016 році – звільнений з військової служби в запас, а протягом 2017-2022 років працював різноробочим.

       10 травня 2022 року Віктор Вікторович знову був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу в 212 окремому стрілецькому батальйоні. За час проходження служби відзначений подякою командування за сумлінне несення служби, відповідальність, впевненість при виконанні бойових завдань, високий рівень дисциплінованості. Подальшу службу проходив у складі військової частини А0536.

    24 листопада 2022 року стрілець-санітар 2-го механізованого батальйону військової частини А0536, солдат Вільбовець Віктор Вікторович вірний військовій присязі, виявивши стійкість та мужність, загинув у бою за нашу Батьківщину поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Поховали Захисника на міському кладовищі. У Героя залишилися лише мама. 

       Вільбовець  Віктор Вікторович «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

           Несен Микола Петрович, молодший стрілець.

         Народився Микола 26 травня 1979 року у селі Рівки Славутського району на Хмельничині. Навчався у Великоскнитській середній школі, яку закінчив у 1996 році. У 2002-2014 роках працював ливарником на ДП «Славутський комбінат «Будфарфор». З 2014 року працював за кордоном.

    15 листопада 2022 року Микола призваний до лав ЗСУ на боротьбу з російськими окупантами. Службу проходив у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила.

          Старший стрілець Несен Микола Петрович, проявивши героїзм, мужність та витримку, загинув за нашу Батьківщину 03 січня 2023 року поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області. Встановлено, що під час обстрілу внаслідок вибухової хвилі отримав поранення несумісні з життям. Поховали Миколу Петровича з усіма військовими почестями на кладовищі у селі Рівки. У загиблого залишилися: мама, дружина, двоє доньок та три сестри. Рідні, друзі та близькі Миколи згадують його як надзвичайно доброзичливу та щиру людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. 

          Несен Микола Петрович удостоєний звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

        Гітченко Роман Вікторович, солдат.

    Народився Роман 15 лютого 1987 року у місті Славуті. З 1993 по 2001 рік навчався у ЗОШ № 4, а з 2001 по 2004 рік – у Славутському спеціалізованому ліцеї-інтернаті. З 2004 по 2009 рік здобував освіту в Національному університеті «Острозька академія» на гуманітарному факультеті, спеціалізація «Релігієзнавство». 

       У 2009-2010 роках Роман проходив строкову військову службу у Збройних силах України. Після служби в армії влаштувався на роботу до державного підприємства «Славутський комбінат «Будфарфор». З 2013 по вересень 2016 року проходив службу у державній пожежно-рятувальній частині в місті Славуті. Після цього працював торговельним агентом.

      Із початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, 8 березня 2022 року Гітченко Роман Вікторович був мобілізований до лав Збройних сил України та став на захист Батьківщини. Боронив її територіальну цілісність та незалежність у складі ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А4007 на посаді водія-механіка. У червні 2022 року внаслідок вогневого ураження противником поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області отримав бойове поранення. У листопаді цього ж року нагороджений відзнакою «За бойове поранення».

      Загинув  солдат Роман Гітченко під час виконання службових обов’язків поблизу населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області 22 січня 2023 року. Поховали Романа на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У загиблого залишився син Святослав, дружина Катерина, батьки Віктор Іванович і Жанна Едуардівна, брат Сергій та сестра Олександра. 

      Гітченко  Роман Вікторович удостоєний звання  «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно) згідно рішення 24 сесії Славутської міської ради  VІІІ скликання № 1-24/2023 від 24 березня 2023 р.

           Пігольчук Вадим Петрович, солдат.

     Народився  Вадим  23 листопада 1995 року у місті Славуті, навчався в Горицькому НВК. У 2014 році закінчив Нетішинський професійний ліцей за спеціальністю електрогазозварник. Після чого працював охоронцем та різноробочим.

       30 серпня 2022  року  Вадим Петрович прийнятий на військову службу за контрактом. Служив у 28 механізованій бригаді водієм.

       Вірний військовій присязі, солдат Вадим Пігольчук, виявивши мужність та витримку, героїчно загинув у бою за нашу Батьківщину 16 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області. Поховали Героя у селі Гориця із усіма військовими почестями. У загиблого залишилися: рідні сестра та брат. Згадують Вадима як життєрадісну та доброзичливу людину, люблячого брата, вірного товариша, відповідального та надійного побратима.

        Бондін Сергій Олександрович, старший сержант.

      Народився  Сергій  24 січня 1977 року у м. Славута на Хмельниччині. У 1992 році закінчив Володимир-Волинську ЗОШ №3. З 1992 по 1995 рік, одразу після закінчення школи, вступив до Волинського ПТУ, де навчався на тракториста-машиніста.

        З 30 листопада 1995 року по 26 червня 1997 рік проходив строкову службу в ЗСУ, а з 02 березня 1999 по 24 лютого 2016 рік – служив в органах МВС та національної поліції. Протягом 2002 - 2007 років навчався у Київському національному університеті внутрішніх справ  за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.

       З 2016 року до останнього дня Сергій Олександрович служив в Збройних Силах України. Займав посаду командира бойової машини-командир 1 штурмового відділення, 3-го штурмового взводу, 1 штурмової роти, 1 штурмового батальйону в/ч А4010. Відзначений чисельними подяками командування, а 17 лютого 2016 року нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

       Вірний військовій присязі, старший сержант Бондін Сергій Олександрович, виявивши мужність та витримку, загинув 15 березня 2023 року в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Поховали Героя у селі Перемишель Улашанівської територіальної громади. Одруженим не був.

          Прокопченко Олександр Миколайович, матрос.

       Народився Олександр 31 грудня 1989 року в м. Рівне. У 2007 році закінчив Славутську спеціалізовану школа  І-ІІІ ступенів №9 інформаційно-комунікативних  технологій «Успіх». Закінчив Шепетівський професійний ліцей за спеціальністю електро-зварювальник. Працював різно-робочим.

     01 вересня 2022 року Олександр Миколайович призваний на військову службу за мобілізацією. Служив у роті морської піхоти в/ч А 4210, займав посаду гранатометника.

       Прокопченко Олексій Миколайович брав активну участь у бойових діях з російськими окупантами. Отримав важкі поранення. Помер 03 квітня 2023 року в м. Одеса внаслідок війни. Похований у місті Славуті. Одруженим не був.

           Мисан Дмитро Олегович, матрос.

         Народився Дмитро 11 травня 2000 року у місті Славуті. З 2006 по 2015 роки навчався в навчально-виховному комплексі «Спеціалізована школа, ліцей «Успіх», згодом – у державному професійно-технічному навчальному закладі «Славутський професійний ліцей», який закінчив у 2018 році. 

      23 лютого 2022 року прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходив у 35-тій окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського (військова частина А0216). 

      Матрос Мисан Дмитро Олегович, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності України та боронячи нас від російських загарбників, загинув 10 червня 2023 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Сторожове Волноваського району.

      Бойовий побратим, головний сержант Василь Авраменко зазначив, що Дмитро був світлою, позитивною, безвідмовною, сміливою людиною: «Того дня на складній ділянці фронту стояли різні підрозділи і лише Дмитро з товаришем, який наразі знаходиться в шпиталі, допомагали рятувати поранених. Коли їх уже відправили, клятий осколок міни обірвав його життя. Кажуть, що Герої не вмирають. На жаль, вмирають… Але, щоб вони не вмерли в наших серцях, ми повинні назавжди пам’ятати подвиг Діми. Легких хмаринок тобі брате!».

      Поховали  Дмитра на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.  У полеглого захисника залишилася сестра, дві племінниці та племінник.   У полеглого захисника залишилася сестра, дві племінниці та племінник.

        Тихонець Олександр Олександрович, молодший сержант.

     Народився Олександр 10 квітня 2002 року в місті Славуті. Навчався в НВК «СЗОШ І-ІІІ ст., ліцей «Успіх». У 2019 році закінчив Мукачевський ліцей №1, де отримав атестат про середню освіту. Пізніше вступив до Київського національного університету фізичного виховання та спорту України на факультет «Тренерська діяльність в обраному виді спорту».

      Професійно займався футболом. Успішно виступав за футзальні команди «Сокіл-2» та ФК «Славута». Грав в футбольних клубах «Мункач» м. Мукачево та «Любомир» м. Київ. Окрім футболу займався боксом в клубі БК «Патріот» та відвідував секцію боротьби самбо. Згодом, відклавши кар’єру футболіста до мирних часів, добровольцем пішов захищати Україну доєднавшись до підрозділу, у якому служили його друзі.

      У березні 2022 року Олександр потрапив  у підрозділ  Територіальної оборони «Азов», який згодом перетворився у Полк «Сил Спеціальних Операцій Азов», а в подальшому переріс у 3-тю окрему штурмову бригаду Збройних Сил України.

     Під час служби у війську постійно проявляв ініціативу, користувався авторитетом та повагою  серед побратимів, неодноразово заохочувався командуванням та був нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

     Командир відділення протитанкових ракетних комплексів військової частини А-4638, молодший сержант Олександр Тихонець загинув 19 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на півдні населеного пункту Бахмут Донецької області, в результаті ворожого обстрілу.

         Поховали Героя на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.

         Молодшого сержанта (звання від 17.06.23 р.) Тихонця Олександра Олександровича  (посмертно)  нагорожено орденом «За мужність» ІІІ-го ступеня згідно Указу Президента України №485/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 11.08.2023 року.

         Оксюта Леонід Петрович, старший солдат.

         Леонід Оксюта народився 21 серпня 1980 року в місті Славуті.  

      З 1983 по 1996 рр. Леонід навчався у Вовковинецькій школі-інтернаті для дітей сиріт. У 1998 р. закінчив Шепетівське професійне училище за спеціальністю маляр-штукатур. Працював у Славутському управлінні водопровідно-каналізаційного господарства, згодом — на підприємстві “АКВА-РОДОС”.

         В 1998 році Леонід Петрович був призваний до лав Збройних Сил України. У 2014 брав участь в АТО. За особисту мужність був нагороджений нагрудним знаком “Учасник АТО”. У 2022 добровольцем пішов на фронт.

    За зразкове виконання службових обов’язків неодноразово відзначався командуванням.

    Старший солдат Оксюта Леонід Петрович, старший стрілець-оператор військової частини А7103, вірний військовій присязі героїчно загинув 1 липня 2023 р. у населеному пункті Червонопопівка Луганської області у двобої з рашистським танком, прикриваючи відхід своїх побратимів з оточення. Зокрема, Леонід Оксюта разом з побратимом Андрієм Черніцьким під час цього штурму врятували шістьох побратимів і знищили 30 ворогів.

         У Героя залишився син, якого він безмежно любив. 

          Данильчук Руслан Володимирович, старший солдат.

          Данильчук Руслан народився 10 січня 1977 року в м. Славута.

         З 1984 року навчався в загальноосвітній школі № 7, а з 1992 року в ЗОШ № 3, де здобув середню освіту. У 1994 році, закінчивши школу, за покликом серця, проходив службу у військах МВС України. Після служби й до 2014 року працював на ПАТ «Будфарфор».

          У 2014 році був мобілізований та брав участь в антитерористичній операції. Протягом року, ціною власного життя, захищав кожен квадратний метр української землі. Повернувшись додому, влаштувався на місцеву меблеву фабрику, де працював до лютого 2022 року.

         Після звістки про повномасштабне вторгнення не вагаючись знову став на захист своєї Батьківщини. Разом із побратимами він боронив Київ та Київську область від окупантів.

       26 червня 2022 року у складі в/ч А4007 був відправлений для виконання бойових завдань у район населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області, де проявив себе справжнім патріотом, який назавжди залишиться у пам’яті побратимів як нескорений воїн з позивним «Їжак». На полі бою любив повторювати в сторону ворога: «Ходять, ходять, траву топчуть»…

           Сміливий, відважний, завжди готовий врятувати з-під смертельних куль своїх побратимів.

      Вірний військовій присязі, старший солдат, гранатометник механізованого батальйону в/ч А4007 Руслан Данильчук, проявивши героїзм, мужність, виборюючи мир на рідній землі, загинув за нашу Батьківщину 17 липня 2023 року в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області внаслідок мінометного обстрілу.

           Поховали Руслана на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.

           У загиблого Героя залишилися батьки та брат.

Гревцов Олександр Вікторович, солдат.

Народився Олександр 29 жовтня 1990 року в місті Славута. Дитинство своє провів в рідному містечку та іноді їздив до бабусі на канікули. З 1997 по 2006 роки навчався в Славутській загальноосвітній школі №5. Після закінчення 9 класу вирішив піти навчатись до Шепетівського професійного ліцею, який закінчив у 2009 році, здобувши професію будівельника.

Працював за фахом та мав золоті руки. До роботи завжди ставився з неабияким ентузіазмом та захопленням.

Олександр всюди мав багато друзів. Всі завжди чекали та любили його.

Рідні та друзі пам’ятатимуть його як дуже добру та віддану людину. Завжди усміхнений, він мав жарт на будь-який випадок і ситуацію. Завдяки своєму оптимізмові й веселій вдачі був душею будь-якої компанії. У нього було щире, відкрите серце, в якому кожному знаходилось місце. Завжди поспішав на допомогу, підтримував та допомагав порадою.

«На жаль, Олександр свою власну сім’ю створити так і не встиг, але обожнював дітей. І якби його воля, то кожному накупив би морозива та іграшок», – розповідає сестра Катерина.

У жовтні 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив на посаді номер обслуги в артилерійському взводі військової частини А-4165.

Солдат Гревцов Олександр Вікторович загинув смертю Героя у бою з російськими окупантами в населеному пункті Білогорівка Луганської області 17.06.2023 року.

У Героя лишились тато, дідусь, сестра та маленька племінниця.

Поховали Олександра на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.

Круць Денис Сергійович, штаб-сержант.

Народився Денис 02 грудня 1993 року в місті Славута. З 2000 по 2009 роки навчався в Славутській ЗОШ І-ІІІ ст. №5. У період з 2009 по 2012 роки навчався у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Славутський професійний ліцей». 

З 2012 року Денис прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходив у Першому Донецькому прикордонному загоні (військова частина А9937), закінчив школу кінологів.

У 2016-2017 роках брав участь в антитерористичній операції на Донеччині.

Штаб-сержант Круць Денис Сергійович загинув смертю Героя 23 березня 2022 року у важких боях за місто Маріуполь Донецької області, тримаючи оборону на металургійному комбінаті «Азовсталь».

У Героя лишились батьки, сестра, дружина та троє дітей.

За особисту мужність і самовідданість, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 24 травня 2023 року нагороджений Орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно).

Поховали Героя на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. 

           Медзенівський  Владислав  Сергійович, солдат

           Народився Владислав 2 квітня 2002 року в місті Славуті.

      У 2019 році закінчив НВК «ЗОШ І-ІІІ ст., гімназію №5». У 2019-2022 роках навчався в Київському університеті імені Бориса Грінченка за спеціальністю «Менеджмент» та паралельно у 2021-2022 рр. - на військовій кафедрі Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського.

      30 вересня 2022 року за власним бажанням вступив до лав Збройних Сил України. Службу проходив на посаді розвідника, номера обслуги розвідувального взводу механізованого батальйону. Проходив військові навчання за кордоном - у Великій Британії та Німеччині.

     За час проходження служби у військовій частині зарекомендував себе з позитивної сторони. Свої обов’язки виконував сумлінно та якісно. Відзначався високою особистою відповідальністю за доручену справу.

         12 червня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області, солдат Медзенівський Владислав Сергійович загинув смертю Героя внаслідок артилерійського обстрілу.

       Владислава згадують як чесного, справедливого, добросовісного, відповідального, сміливого, щирого, найкращого сина, брата та товариша. Він був надзвичайно активною людиною - любив спорт та риболовлю.

              Владислав Медзенівський був відданим патріотом своєї держави: попри всі вмовляння рідних та близьких, взяв академічні відпустки та долучився до лав Збройних Сил України, ставши на захист своєї Батьківщини.

              У захисника України залишилися батько, мати та сестра.

     Народився Ігор 18 травня 1989 року у місті Донецьк. У 1999 році закінчив Донецьку початкову школу. Далі, з 1999 по 2003 рік, навчався у військовому ліцеї. Опісля, у 2003-2005 роках здобував освіту у Донецькому професійному ліцеї. Тривалий час, з 2006 по 2022 рік, Ігор працював у столиці товарознавцем.

         Із початком повномасштабного вторгнення, 11 лютого 2022 року, за власним бажанням, вступив до лав Збройних Сил України. Добровільно захищав спокій своїх рідних та своєї маленької донечки. Службу проходив у 33-тій окремій механізованій бригаді на посаді номера обслуги взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових керованих ракет.

         Солдат Казанцев Ігор Олександрович героїчно загинув 21 липня 2023 року під час танкового бою в районі Мала Токмачка Запорізької області.

         Мужній воїн з честю та гідністю виконав свій обов’язок громадянина, патріота щодо захисту своєї держави. До останнього залишився вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині.

          Громадське прощання із мужнім воїном відбулося у міському Палаці культури. Поховали Ігоря у селі Вачів Улашанівської громади з усіма військовими почестями. У захисника  України залишилися дружина та маленька донечка. У серці рідних Ігор назавжди залишиться доброзичливим, щирим, люблячим чоловіком, дбайливим та турботливим батьком, хорошим зятем. За життя наш Герой мав багато улюблених занять, полюбляв риболовлю та футбол.

Поліщук Сергій Леонідович, старший солдат.

Народився Сергій 10 грудня 1994 року в місті Славуті.

З 2002 по 2009 роки навчався в ЗОШ І-ІІІ ст.№1. Згодом продовжив навчання у 9-11 класі у ЗОШ І-ІІІ ст.№ 3. Після шкільних років вступив до Рівненського вищого професійного училища державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, де навчався протягом 2012-2015 років та здобув спеціальність «охоронна діяльність».

У жовтні 2015 року був призваний на строкову службу до військової частини м. Бориспіль, де зарекомендував себе як дисциплінований, відповідальний та вимогливий як до себе та до інших, солдат.

Тут обрав своє життєве кредо – до поставлених завдань ставитися сумлінно та з розумінням.

Після служби влаштувався на роботу до товариства «Баядера Логістик».

З початком активної фази протистояння українського народу російській агресії приєднався до волонтерського руху.

З 11 квітня 2022 року мобілізувався до рідної частини А 2215 м. Бориспіль.

У жовтні 2022 року одружився.

24 травня 2023 року добровільно перевівся до військової частини А 4025 та увійшов до складу 1-го взводу спецпризначення, 2-ї роти «Гайдамаки» у званні «старший солдат».

Старший солдат Поліщук Сергій загинув смертю Героя 19 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області.

У Героя залишися мама та дружина.

Поховали Сергія на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.

Семенюк Сергій Андрійович, сержант.

Народився Сергій 18 травня 1978 року в селі Досін Славутського району.

Із 1985 по 1993 роки навчався в Досінській неповній середній школі. Із 1993 по 1995 роки – у Ганнопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У період із 1996 по 1998 роки проходив строкову службу в армії.

Згодом вступив до технікуму Подільської державної аграрно-технічної академії на спеціальність «автоматизація, електрифікація», де навчався протягом 1999-2001 років та здобув спеціальність «технік-електрик». Із 28 травня 2001 року по 31 березня 2004 року проходив службу за контрактом у військовій частині А1766.

Працював в агрофірмі імені Лесі Українки. У 2004 році влаштувався на роботу до Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго».

У квітні 2022 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у складі 65-тої окремої механізованої бригади на посаді командира зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетної батареї.

Сержант Семенюк Сергій Андрійович загинув смертю Героя 25 серпня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу противником поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

У нашого Героя залишися мама, дружина та донька.

Нагороджений нагрудним знаком «Сталевий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.

Поховали Сергія на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.

       Сержанта Семенюка Сергія Андрійовича  (посмертно)  нагорожено медаллю «Захиснику Вітчизни» згідно Указу Президента України №816/2024 «Про відзначення державними нагородами України» від 08.12.2024 року.

          Мельник Андрій Леонідович, стрілець-санітар

    Народився Андрій 7 квітня 1984 року в селищі міського типу Лугини Житомирської області.

        Дитинство та юність провів у Славуті. Навчався у Берездівській допоміжній школі-інтернаті, де закінчив 9 класів. Вчився дуже старанно, за що отримував високі оцінки. Надалі, з 17 років, почав працювати різноробочим, займаючись ремонтами.

         У 2022 році Андрій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив на посаді «стрілець-санітар» стрілецької роти військової частини А 4821.

        4 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області, солдат Мельник Андрій Леонідович загинув смертю Героя.

      За час проходження служби у військовій частині зарекомендував себе з позитивної сторони. Свої обов’язки виконував сумлінно та якісно. Відзначався високою особистою відповідальністю за доручену справу.

           Поховали Андрія на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У Захисника України залишилися матір, брат та сестра.

          Для рідних Андрій назавжди залишиться доброзичливим, вірним сином та братом, який постійно допомагав їм у важкі часи, для побратимів – надійним товаришем та другом.

        Сенькевич Микола Миколайович, майор

       Сенькевич Микола Миколайович (позивний «Генерал Балу») народився 6 жовтня 1992 року в місті Шепетівці Хмельницької області.

      З 1999 по 2008 рік навчався в Манятинській середній школі. Далі, з 2008 по 2010 рік, продовжив навчання у Славутському ліцеї-інтернаті на історико-правовому профілі. З 2010 по 2015 рік навчався в Національному університеті «Острозька академія» на юридичному факультеті. Паралельно здобував освіту у Рівному при Національному університеті водного господарства та природокористування, де також закінчив військову кафедру. Певний час, разом із сім’єю, проживав у місті Славуті.

       З 2016 року прийнятий на військову службу за контрактом та призначений на посаду командира механізованого взводу 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Микола Сенькевич пройшов весь бойовий шлях в одній військовій частині, де виріс там професійно, від посади командира взводу до командира батальйону. Брав участь в АТО/ООС. Учасник бойових дій, Ветеран війни.

          Попри важкі поранення – у 2017 році у Станиці Луганській, у 2022 році – у місті Макарів Київської області, був незламним та не втрачав бойовий дух. У Макарові отримав травми у результаті авіаудару та втратив багато побратимів після того, як їм вдалося зупинити ворожу колону бойової техніки та цим не дати рашистам зайти у Київ. Після відновлення повернувся на Куп’янський напрямок, де брав участь у заходах щодо стримування російської агресії.

          «Мамо, це мій вибір, якщо ти ще не зрозуміла, війна ще не закінчилася. У мене ще дуже багато незакінчених справ», - згадує мама слова сина.

        За період військової служби був відзначений командуванням, Міністерством оборони України та державними нагородами:

             - медаль «За військову службу Україні» (указ Президента України №131/2022 від 13.03.2022 року);

             - орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (указ Президента України №169/2022 від 25.03.2022 року).

      Майор Микола Сенькевич героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку 29 жовтня 2023 року.

        Від  імені  особового складу, свої  співчуття з приводу смерті Героя висловив заступник командира 14 бригади:

      «Кажуть, що війна забирає найкращих. На жаль, це так. Війна забрала не просто відважного воїна, вона забрала у мене друга та побратима. Ми з Миколою пройшли шлях від Києва до Миколаївщини, Луганщини, Донеччини, Харківщини. Він був бойовим офіцером з надзвичайно сильним духом, який навіть після важких поранень повернувся на фронт, очоливши батальйон на Куп’янському напрямку. Микола жив, як Герой, воював, як Герой, загинув, як Герой. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким Героя. Перемога неодмінно буде за нами!»

      Рідні Миколи згадують про нього тільки найкраще – він був людяним, доброзичливим, життєрадісним, справжнім патріотом. Не любив зрадників, брехню, правду говорив в очі. Надзвичайно цінував свою сім’ю, був люблячим сином, чоловіком, батьком… Був справедливим та відповідальним командиром, побратимом, другом якого поважали та цінували:

        «Герої помирають… Війна забирає найкращих, відданих, справжніх. І лишає пустку у серцях тих, хто знав, любив, поважав...Ти йшов до перемоги через біль втрат, поранення та внутрішню силу. Тебе тримала у тонусі твоя єдина…І діти, яких ти любив так, що це відчували всі. А тепер ми всі не можемо повірити у те, що тебе немає серед тих, хто побачить перемогу…Ти був найкращим серед кращих. Спочивай з миром, Герою, ми не забудемо. Ти був, є і назавжди залишишся у нашій пам’яті!»

         «Микола…Пан майор, пан Генерал в майбутньому…У майбутньому, яке в тебе забрали. Я безмежно вдячна тобі за захист. Нереальний біль і втрата, втрата такої великої людини. Як друг ти був чудовий, ти та людина, яка за своїх порве. Відданий присязі, українському народу. Ти як ніхто був достойний цього життя. Спочивай з миром, друже. Завжди в пам’яті та серцях».

          «Дорогий мій друже, брате Балу, пам’ятаю перші виїзди разом, пам’ятаю твою підтримку всюди й завжди, все пам’ятаю і ніколи не забуду!!! Ти був прикладом справжнього офіцера і захисника своєї, нашої України. Вічна пам’ять. Помстимося!».

          «Ти  той який дарував посмішку. Ти справжній командир, який думав за своїх. Не вірю. Спочивай, друже».

    «Для нас це особиста втрата. Таких офіцерів мало, бойових, розумних, творчих, які у цьому всьому нелюдському залишаються людьми. Він був унікальним. Його поважало командування на всіх рівнях. Головна особливість офіцера - він дбав про людей, цінував їх життя».

       «Неможливо  підібрати правильні слова, щоб описати  біль та розпач від втрати. Завжди згадую Миколу як студента який запам’ятався серед свого курсу – веселий та життєрадісний, розумний та водночас людяний і скромний. Процес написання його кваліфікаційної роботи та усі виступи на концертах у пам’яті дотепер. Коли спілкувався з ним одразу після його поранення у 2022 році, було відчуття що він мене підтримує, а не я його. Наш Герой завжди буде з нами! Спочивай з миром Друже!» – написав викладач «Острозької академії» Сергій Іщук.

      Поховали Миколу на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У Героя  залишилися мама, дружина, 4 дітей (двійнятка Марійка і Даринка 5 років, син Микола 3 роки й Кирило 12 років) та брат.

           Стасюк Іван Ігорович, солдат

           Народився Іван 06 липня 1990 року в місті Славуті. 

      У 2005 році закінчив ЗОШ №2. У 2005-2009 роках навчався в Рівненському автотранспортному технікумі за спеціальністю «Механік». З 2009 по 2023 рік працював водієм у різних організаціях та підприємствах.

     31 травня 2023 року Іван Ігорович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у десантно-штурмових військах Збройних Сил України, військовій частині А4355 на посаді навідника.

      28 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі між н.п. Хромове-Часів Яр Бахмутського району Донецької області, солдат Стасюк Іван Ігорович загинув смертю Героя.

    За час проходження служби у військовій частині зарекомендував себе з позитивної сторони. Свої обов’язки виконував сумлінно та якісно. Відзначався високою особистою відповідальністю за доручену справу.

       «Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини та нехай добрий, світлий спомин про загиблого Героя стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!», - висловлюють співчуття рідним знайомі Івана.

         Івана згадують як позитивну, веселу та амбіційну людину. Його робота та хобі були пов'язані із машинами. Як механік, маючи «золоті руки», він міг відремонтувати або переобладнати будь-який автомобіль. Такі здібності знадобилися й на передовій: Іван з легкового автомобіля легко робив транспорт для виконання бойових задач.

        Поховали Івана на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У захисника України залишилися дві донечки, дружина, батьки та брат.

           Прокопченко Олександр Леонідович, солдат

         Народився   Олександр  4 грудня 2001 року в с.Берездів Славутського району на Хмельниччині.

        З 2008 по 2017 рік навчався у ЗОШ 1 м. Славута. Далі, у період з 2017 по 2020 рік, здобував освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Славутський професійний ліцей» за спеціальністю слюсар-газозварювальник.

          До повномасштабного вторгнення, з 2021 по 2022 рік, працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Аква-Родос» на посаді пакувальника-укладальника.

       З 4 січня 2023 року був  прийнятий на військову службу за контрактом. Після військової підготовки в Іспанії, приєднався до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Службу проходив на посаді снайпера в/ч А3029. Попри поранення, пройшов реабілітацію та повернувся на захист нашої Батьківщини.

    Солдат  Олександр Прокопченко  загинув 3 листопада  2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області, від численних осколкових поранень.

     Олександр  був щирою, веселою, життєрадісною людиною, люблячим сином, братом, надійним другом, побратимом та гордістю держави. Любив футбол, велоспорт. Цінував життя і мав на нього чимало планів… Та клята війна нещадно його відібрала…

        Поховали Олександра у селі Берездів з усіма військовими почестями. У Героя залишилися батьки, сестра та брат.

       Солдата Прокопченка Олександра Леонідовича (посмертно) нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №856/2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 27.12.2023 року.

           Кузьмінчук Сергій Михайлович, молодший сержант

           Народився Сергій  23 лютого 1981 року у селі Хоросток Славутського району.

          У період із 1987 по 1996 рік навчався у Славутській ЗОШ № 1. Протягом 1996-1998 років продовжив навчання у загальноосвітній школі № 8.

         Із 1999  по  2000 рік Сергій проходив строкову службу в армії. З 2007 по 2019 рік працював водієм на «Укрпошті». Згодом почав працювати на приватному підприємстві «Славута Бетон». 9 червня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у 65-й механізованій бригаді на посаді водія взводу протитанкових ракет.

          Молодший  сержант Кузьмінчук Сергій  Михайлович загинув смертю Героя під час виконання бойового завдання 4 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

      Сергій Михайлович був автолюбителем та досвідченим водієм. Дуже любив життя, турбувався про своїх батьків, дружину та дітей.

      У пам’яті рідних та друзів він завжди залишиться життєрадісною, щирою, та доброю людиною, готовою прийти на допомогу, люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином, братом; для побратимів – надійним товаришем, зразком сміливості, хоробрості і відваги. 

          Поховали Сергія на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У Сергія залишилися батьки, брат, дружина, син та донька.

        Сабінський  Вадим  Едуардович, майор

        Народився Вадим 25 вересня 1983 року в місті Славуті Хмельницької області.

   Початкову освіту здобув у загальноосвітній школі № 1, потім навчався у Славутському обласному спеціалізованому ліцеї, який закінчив у 2001 році. Далі вступив до Хмельницького інституту управління і права. У 2005 році закінчив військову кафедру при Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. У 2006 році завершив навчання у Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «правознавство». У 2011 році отримав статус адвоката. З 2016 по 2021 рік працював юрисконсультом у товаристві з обмеженою відповідальністю «УКРАГРОРОЗВИТОК». З 2021 року - у товаристві з обмеженою відповідальністю «АППЕЛЬ».

       З 1 березня по 5 червня 2022 року перебував у розпорядженні командира військової частини А7373. З 6 по 18 червня 2022 року проходив службу на посаді офіцера резерву офіцерського складу військової частини А 7021. З 19 червня 2022 року - офіцер відділу комплектування офіцерським складом військової частини А 3771. Був гідним та відповідальним побратимом, надійним другом якого поважали та цінували. 14 серпня 2023 року нагороджений медаллю «Захиснику України» Міністерства оборони України. 

       Майор Сабінський Вадим Едуардович, вірний військовій присязі, загинув 16 листопада 2023 року у населеному пункті Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області. 

       Рідні Вадима згадують  про  нього тільки  найкраще – він був людяним, скромним, доброзичливим. Це життєрадісна та сонячна людина. Надзвичайно цінував свою сім’ю, був люблячим та ідеальним сином, чоловіком, батьком…

        «У мене втрачений сенс життя. У мене немає опори, підтримки, немає людини, яка вірила у мене більше, ніж я сама в себе, у мене немає людини, яка знала і розуміла мене краще, ніж я сама й у мене немає людини, з якою я можу бути повністю відкритою у всьому та вразливою. Цим всім для мене був Вадим і він буде надалі. За понад півтора року я втомилась бути сильною, але мене тримала віра у наше майбутнє, а зараз мені немає в що вірити. Мені залишається лише бути для доньки Віолети за нього і за мене. І насправді я ще не до кінця усвідомлюю це і мені страшно, коли буде приходити це усвідомлення далі. Ми маємо зберегти все світле і добре про Вадима, все, що пов'язано з ним. Я впевнена всі, хто знали його, вони знали його в кращому його прояві, бо він по іншому не міг. Він був найкращим і він нам з донькою Герой», - дружина Героя Катерина Сабінська.

      Поховали Вадима на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. На честь майора Вадима Сабінського небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют. У Героя залишилися мама, дружина, дочка та брат.

          Метельський  Юрій  Іванович,  солдат

          Народився Юрій  Іванович 25 листопада 1977 року в місті Славуті.

         З  1984  по  1994 роки Юрій навчався у ЗОШ №5. Далі, у період з 2000 по 2003 рік, здобував освіту у Рівненському державному аграрному технікумі за спеціальністю «Правознавство». Згодом у 2005 році успішно завершив Академію адвокатури України за спеціальністю «Правознавство».

          У різні періоди працював на підприємствах Славути, зокрема:

              - з 1999 по 2012 роки — на ПАТ «Славутський комбінат «Будфарфор»,

              - з 2012 по 2018 роки — на ТОВ «Аква-Родос»,

              - з 2022 по 2023 роки — на ПрАТ «Геберіт Керамік Продакшн».

     10 червня 2023 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Солдат Метельський Юрій Іванович, командир 2 кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини А4122, загинув 10 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Куп'янськ Харківської області.

      Юрій був щирою, життєрадісною людиною з гарним почуттям гумору, дуже відповідальним, надійним та відданим. Любив риболовлю та читання.

         Поховали Героя на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У Героя залишилися матір, дружина, дві доньки та брат.

         Солдата Метельського Юрія Івановича (посмертно) нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня згідно Указу Президента України №152/2024 «Про відзначення державними нагородами України» від 12.03.2024 року.

            Свецький  Андрій  Віталійович, солдат 

       Народився Андрій 01 квітня  1997 року в місті Славуті. Дитинство та юність провів у Славуті.

       Навчався Андрій в ЗОШ №6, яку закінчив у 2014 році. У 2016 році закінчив Рівненський професійний ліцей за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів. Надалі почав працювати різноробочим. 

         З 2019 році служив у лавах Збройних Сил України за контрактом. З грудня 2022 року був відправлений у зону бойових дій. Службу проходив на посаді стрілець-снайпер механізованого батальйону військової частини А 1008. Нагороджений нагрудним знаком  «Ветеран війни – Учасник бойових дій» та медаллю «Незламним Героям російсько-української війни». За час проходження служби у військовій частині зарекомендував себе з позитивної сторони. Свої обов’язки виконував сумлінно та якісно. Відзначався високою особистою відповідальністю за доручену справу.

          20 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Першотравневе Куп’янського району Харківської області, солдат Свецький Андрій Віталійович загинув смертю Героя.

      Рідні та друзі згадують Андрія як доброзичливу, енергійну та товариську людину, яка завжди прийде на допомогу. У мирному житті він захоплювався автомобілями.

          26 грудня, Славутська громада попрощалася та провела у вічність свого земляка, захисника України, солдата Свецького Андрія Віталійовича, який загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Заупокійна панахида за захисником України відбулася в монастирі Святої Праведної Анни.

      Поховали Андрія на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У захисника України залишилися матір, дружина та син.

         Сергійчук  Михайло  Іванович, матрос

         Народився Михайло 12 квітня 1978 року у місті Славуті. У період із 1985 по 1993 рік навчався у Славутській загальноосвітній школі № 5. Після закінчення загальноосвітнього закладу розпочав навчання в автошколі.

        Розповідаючи про трудовий шлях нашого Героя, варто зазначити, що Михайло все своє життя був за кермом автомобіля. Так, певний час працював водієм у Славутській міській лікарні, далі – працював водієм таксі.

         14 лютого 2023 року Михайло був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після чого проходив військову підготовку у навчальному центрі у Латвії. Служив Михайло у 38-й бригаді 503-му окремому батальйоні морської піхоти на посаді водія автомобільного відділення підвозу боєприпасів.

       Матрос Михайло Сергійчук героїчно загинув під час захисту Батьківщини 21 грудня 2023 року поблизу села Кринки Херсонського району Херсонської області.  Мужній воїн із честю та гідністю виконав свій обов’язок громадянина, патріота щодо захисту своєї держави. До останнього залишився вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині.

         Михайло Іванович був автолюбителем та досвідченим водієм. З дитинства вільний час проводив із татом військовослужбовцем у військовій частині. Рідні розповідають, що Михайло завжди був з почуттям гумору, товариським, щирим та завзятим.

       Поховали Михайла на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями. У Михайла залишилися дві сестри: Оксана та Валентина.

         Андрюхов Дмитро Ігорович, солдат

         Народився Дмитро 14 лютого 1988 року в місті Славуті.

    Із 1994 по 2004 роки навчався у Славутській ЗОШ № 5. Після закінчення загальноосвітнього закладу, із 2005 по 2007 рік, здобував освіту у Рівненському автотранспортному коледжі. Далі, після навчання, почав працювати на Славутському маслоробному комбінаті.  Надалі займався ремонтними роботами.

         Із 2015 по 2020 рік добровольцем брав участь в Антитерористичній операції та Операції об’єднаних сил.

       15 березня 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Солдат Андрюхов Дмитро Ігорович проходив службу у 116-й та 118-й окремих механізованих бригадах на Запорізькому напрямку на посаді гранатометника.

         Помер від хвороб 29 січня 2024 року у лікарні.

    Дмитро був щирою, життєрадісною людиною з гарним почуттям гумору, романтиком, дуже любив дітей. У Захисника України залишилися матір, дідусь та син Данило.

          Громадське прощання з українським Захисником відбулося у міському Палаці культури. Поховали Дмитра на «Новому кладовищі» із усіма військовими почестями.

             Гедзюк Павло Петрович, молодший сержант

     Народився Павло 8 січня 1976 року в селі Перемишель на Славутчині Хмельницької області. У вересні 1983 року пішов до першого класу Перемишельської середньої школи, де закінчив 9 класів у 1991 році. Далі продовжив навчання в Улашанівській середній школі, яку закінчив у 1993 році.

       Із вересня по травень 1994 року здобував освіту у Старокостянтинівському технічному училищі за спеціальністю «автокранівник, каменяр».

      У 1994 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині А 4117 в місті Чугуїв. Із липня 1995 року переведений до військової частини в місті Охтирка на посаду кулеметника. У 1996 році - звільнений в запас.

           Із січня по грудень 2002 року Гедзюк Павло брав участь у миротворчій місії в Лівані. Після цього працював на різних роботах: з 2006 року - на пилорамі, у 2008 році працював вальником лісу. У 2011 році влаштувався на підприємство «Технобазальт».

        Із 2015 по 2021 рік проходив військову службу у Збройних силах України за контрактом. У 2017 році перебував на лінії бойового зіткнення у районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Згодом був звільнений в запас, але 25 лютого 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення, призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу спочатку у військовій частині А2375, а через рік - у в/ч А4447 (33-тя окрема механізована бригада) на посаді помічника гранатометника.

         Молодший сержант Гедзюк Павло Петрович загинув під час виконання бойового завдання 22 січня 2024 року біля населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

       Гедзюк Павло - ветеран війни. За його плечима 10 років сумлінної військової служби. Нагороджений відзнакою командувача Об’єднаних сил «За звитягу та вірність», медаллю ООН «На службі миру», відзнакою «За участь в антитерористичній операції», а також численними грамотами від командування Збройних Сил України.

           За життя був люблячим чоловіком, батьком, сином, дідусем, хрещеним, кумом, сусідом, побратимом. Рідні розповідають, що Павло мріяв про те, як він після Перемоги та закінчення війни поїде з родиною на відпочинок, одружить своїх донечок та бавитиме онуків. У загиблого залишилась дружина Світлана, три доньки – Марина, Анна, Аліна та онука Мілана, а також мама Ніна, сестри Світлана, Тетяна, Лариса, брати Олександр та Петро.

             Поховали Героя на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями.

          Сахнюк Сергій Миколайович, солдат

          Народився Сергій 22 червня 1968 року у місті Славуті.

         У період із 1975 по 1985 роки навчався у Славутській ЗОШ №1, далі навчався у Хмельницькому проф.-технічному училищі 9 за спеціальністю «налагоджувальник контрольно-вимірювальних приладів і автоматики» та Дніпродзержинському індустріальному технікуму, у якому здобув освіту електрика 4-го розряду.

         Трудовий шлях нашого Захисника був наступним:

     - 1995-1997 рр. – Хмельницька атомна електростанція. Електромонтер охоронно-пожежної сигналізації.

       - 1997 – 2001 рр. – Славутська філія відкритого акціонерного товариства «Хмельницькгаз». Електромонтер 3 розряду. Після цього займався підприємницькою діяльністю.

         - 2011 - 2013 рр. – відкрите акціонерне товариство «Славутський ремонтно-механічний завод. Електромонтер 4 розряду. У період з 2013 по 2014 рік, на цьому ж підприємстві, займав посаду енергетика. Далі працював у Польщі, але після початку широкомаштабного вторгнення росії, повернувся в Україну та брав участь у формуванні Славутської тероборони.

         27 вересня 2023 р. був мобілізований до Збройних Сил України. Службу проходив у складі військової частини А 4805 на посаді стрільця-санітара стрілецької роти.

     04 лютого 2024 року солдат Сергій Сахнюк Миколайович помер внаслідок отриманих поранень під час бойових дій в населеному пункті Богданівка Бахмутського району Донецької області.

          У Захисника України залишилася мама Валентина, дружина Олена, син Андрій та донька Юлія.

«Дуже любив життя» - так згадують про Сергія його близькі та рідні. Він був відповідальний, врівноважений, комунікабельний, організований…

          Олександр Сергійович, сержант

      Народився Олександр 21 червня 1982 року у місті Славуті. У 1999 році був випускником Славутської ЗОШ № 3. Після цього проходив строкову службу в армії. У 2004 році Олександр закінчив Київський радіомеханічний технікум за спеціальністю «Конструювання, виробництво та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв» і здобув кваліфікацію радіотехнік. Далі продовжив навчання у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, який завершив у 2009 році та отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Інформаційна безпека» та здобув кваліфікацію бакалавра інформаційної безпеки.

         У 2010 році Шуст Олександр закінчив Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Системи захисту від несанкціонованого доступу» та здобув кваліфікацію інженера у галузі інформаційної безпеки. Працював за фахом у Києві, на керівній посаді. Там, у столиці, Олександр і зустрів свою кохану жінку Наталію. Як згадує Наталія, з першого дня знайомства більш, ніж на день не розлучалися, завжди разом і завжди поруч. Проте, 24 лютого 2022 року життя розділилося на «до і після»… Пережили окупацію Київщини, у якій провели сім днів. Тікали на Тернопільшину до рідних та близьких людей. Там наш Герой прийняв добровільне рішення і мобілізувався. Потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Сержант військової частини А0998, інструктор другого стрілецького батальйону.

     Бойовий шлях нашого Героя складний та непростий: звільнення Херсонщини, Бахмутський напрямок (страшний фосфор), Луганська область… Захисник має нагороди – «Золотий Хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України, почесні грамоти та подяки від командування. 

     Життя Олександра обірвалося на Донецькому напрямку, поблизу населеного пункту Залізне, унаслідок ворожого удару керованої авіабомби 25 лютого 2024 року.

       Всі рідні поруч з Олександром відчували себе захищеними і впевненими у світлому майбутньому. Чесний, справедливий, добрий, завжди виважений і спокійний. Дуже відповідальний у всьому. Сашко був люблячим сином та братом, підтримкою для своєї сім’ї, чудовим дядьком та хрещеним батьком, за яким дуже сумує його племінник та похресник Максим.

        Для дружини він був весь світ, як і вона для нього… Як згадує Наталія, всі ці 735 днів війни була ніби як в дорозі туди, куди відправлялася бригада чоловіка. Можна сказати «воювали» спільно. Разом із чоловіком рашисти вбили і її, як дружину, але війна для неї на цьому не завершилася… помстимося!

Він Герой для кожного, хто знав особисто і для всієї України!

       Із гордістю відзиваються про Олександра і його побратими: «Скільки ж ночей лише за цю осінь-зиму я з побратимами мав честь працювати під твоїм керівництвом. Дякую тобі за те, що ти завжди за нас стояв горою, давав нам правильний напрямок, коли ми губилися. Що в роботі, що в житті!!! Дякую тобі за все. Спочивай з миром».

        Поховали Героя на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У полеглого Героя залишилися мама, тато, дружина та сестра.

          Терпелюк Артур Олександрович, солдат

     Народився Артур 13 березня 1998 року в м. Славута. З 2004 по 2015 рік навчався в ЗОШ І-ІІІ ст. № 3. Після шкільних років, у 2019 році, був призваний на строкову службу, яку проходив у Черкаській області, де зарекомендував себе як дисциплінований, та відповідальний солдат. Після служби Артур працював різноробочим. Не любив сидіти без діла, тому брався за будь-яку роботу.

     У березні 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у військовій частині А7403 на посаді водія стрілецької роти.

       У березні 2024 року одружився. Мріяв про довге, щасливе сімейне життя поруч із коханою дружиною, народження та виховання дітей… Проте, не судилося…

         28 березня 2024 року солдат Терпелюк Артур Олександрович загинув смертю Героя у результаті штурмових дій поблизу населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області.

        Артур Олександрович за життя був щирим, відданим, надійним. Люблячий і коханий чоловік. Вірний друг та найкращий син. Турботливий тато. Він був людиною слова і завжди оточував своїх близьких підтримкою і теплом. Прагнув здобути Перемогу. Був відданий своїй справі. Любив життя і понад усе прагнув справедливості.

         9 квітня Славутська громада вшанувала пам’ять та провела в останню дорогу мужнього Воїна, який віддав життя за свободу та незалежність України. Заупокійне богослужіння відбулася у церкві Покрови Пресвятої Богородиці.

      Поховали Артура на «Новому кладовищі» з усіма військовими почестями. У Героя залишилися батько, дружина, син, сестра та бабуся.

          Ткачук Юрій Віталійович, головний сержант

       Народився Юрій 25 лютого 1978 року в селі Малий Правутин Славутського району. У 1996 році закінчив Малоправутинську школу та вступив до Національного університету водного господарства та природокористування за напрямком «Агроекологія та землеустрій».

       Ткачук Юрій проходив строкову службу у лавах ЗСУ. Створив сім'ю і разом з коханою дружиною Галиною виховував двох діточок – Ольгу та Юрія.

      Довгий час Юрій Віталійович жив та працював у Славуті: з 2002 року – на «Славутському солодовому заводі», з 2006 року – на підприємстві «Будфарфор». З 2012 року працював різноробочим за кордоном та згодом знову повернувся до Славути.

       1 серпня 2023 року Ткачук Юрій знову мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив військові навчання за кордоном. Йдучи на війну, Юрій сказав своїм дітям: «Спіть спокійно, тато вас захищатиме». За час проходження служби у військовій частині Юрій зарекомендував себе з позитивної сторони. Свої обов’язки виконував сумлінно та якісно. Відзначався високою особистою відповідальністю за доручену справу.

       7 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Буда-Вороб’ївська Новгород-Сіверського району Чернігівської області, головний сержант піхотної роти в/ч А4982 Ткачук Юрій Віталійович загинув смертю Героя внаслідок артилерійського обстрілу.

      У пам’яті рідних та друзів Юрій завжди залишиться щирою, життєрадісною та доброю людиною. Він мав «золоті руки», тому легко йому вдавалась будь-яка справа, за яку він брався.

       Прощання із українським Героєм відбулося 15 квітня у міському Палаці культури. Поховали Героя в рідному селі. У захисника України залишилися батьки, дві сестри, дружина та двоє дітей.