Під час Другої світової війни на окупованій території України для утримання військовополонених існувало 242 німецьких табори.
Після окупації міста Славути, 4 липня 1941 року, був запроваджений нацистський «новий порядок», внаслідок якого розпочалися масові розстріли мирного населення, було завдано значних матеріальних збитків, а на південно-східній його околиці, було обладнано табір для утримання радянських хворих та поранених військовополонених «Грослазарет Славута - цвай. Табір 301» (Велика лікарня).
Табір розташовувався на території військового містечка і займав приміщення 10 трьохповерхових казарм радянської військової частини, яка тут розміщувалися з 1935 по 1941 роки. Кожна казарма слугувала окремим блоком для утримання полонених у відповідності з їхніми хворобам.
Табір ділився на дві зони та мав блочну систему.
Перша зона займала шість блоків:
- 1-й блок – тифозні та холерні хворі (найважчий блок);
- 2-й блок – дизентерійні хворі;
- 3-й і 4-й блок – хірургічні хворі;
- 5-й і 6-й блок – терапевтичні хворі.
Друга зона (робоча зона):
- 7-й блок – хворі, які видужували та відправлялися в Німеччину на роботу;
- 8-й блок – (половина блоку) жінки (лікарі, фельдшери, медсестри, зв’язківці);
- 9-й і 10-й блок – робочі команди, які обслуговували концтабір та працювали на інших важких роботах.
Весь табір був обгороджений густим колючим дротом, кожен блок, в свою чергу, був обгороджений окремо. Охорона табору велася з вишок з прожекторами та постовими з собаками. До табору було прокладено залізничну колію, якою у товарних вагонах доставляли військовополонених.
Добовий харчовий раціон військовополонених складався з 250 грамів ерзац-хліба та двох літрів баланди (суп з неочищеної картоплі, лушпиння гречаної крупи і гнилих овочів). Ерзац-хліб випікали зі спеціального борошна, доставленого з Німеччини. Борошно являло собою полову з мізерною домішкою крохмалю (1,7%). Харчування подібним хлібом спричиняло голодування, дистрофію, поширення важких кишково-шлункових захворювань, що часто призводило до смерті.
За даними, які можемо почерпнути із сторінок газети: «Правда» з «Повідомлення Надзвичайної Державної Комісії» від 3 серпня 1944 року дізнаємось про жахливі умови утримання полонених в таборі. Адміністрація, німецькі лікарі та охорона «Грослазарету» створювали нестерпні умови проживання, зокрема, проводили злочинні досліди на людях, випробовуючи на них вакцини тифу, холери, туберкульозу та інших хвороб. В таборі був створений спеціальний режим голоду, а скупчення в одному місці великої кількості людей (близько 2 тисяч в одному блоку) призводило до антисанітарії, яка сприяла новим захворюванням та поширенню епідемій. А хворих, поранених і вкрай виснажених людей примушували до тяжкої праці.
За офіційними даними, у таборі загинуло 150 тисяч військовополонених, з них відомо імена 18360 чоловік.
Списки військовополонених Славутського структурного відділення стаціонарного табору «Stamlager 301. Slawuta Zweіglager».
З історії записів (стиль написання збережено):
«Представнику НКО СРСР
Майору тов. ФІЛІППОВУ
старшого учителя Славутської
середньої школи № 2
ПРОЦЮК Анастасії Іванівни
ДОКЛАДНА ЗАПИСКА
По питанню документів на померлих в Славутському лазареті військовополонених з 8.12.1941 р. по 22.11.1943 р. в кількості 20000 (двадцять тисяч) повідомляю наступне:
Всі три книги, в яких зареєстровано 20.000 померлих, я отримала від ОСТАПЕНКА Григорія Петровича. Дві перші книги він передав мені до листопада 1943 року, а третю книгу я сама забрала в кущі біля огорожі 6 блоку після того, як ОСТАПЕНКО з групою товаришів (15 чол.) 22 листопада 1943 року втік через підкопаний тунель від 2-го блоку.
ОСТАПЕНКО мені повідомив, що ці книги велись ЧАМОКОВИМ Шаханом Гіреєвичем, який, будучи полоненим, працював в лазареті військовополонених в якості лікаря. До Вітчизняної війни ЧАМОКОВ жив і працював в м. Краснодарі Народним Комісаром Охорони здоров’я Адигейської АРСР.
В жовтні чи листопаді (точно не пам’ятаю) 1943 р. ЧАМОКОВ був розстріляний в лазареті німецькими нелюдами.
Після смерті ЧАМОКОВА книги продовжував вести ОСТАПЕНКО. З ОСТАПЕНКО я познайомилася в 1938 році, будучи студенткою Вінницького педінституту. Останній час він працював викладачем основ марксизму – ленінізму в Кіровоградському педінституті. З 22 листопада 1943 року по 24 квітня 1944 року він находився в партизанському загоні Музальова. З 24 квітня 1944 року мені про нього нічого не відомо.
Ці книги зберігалися у мене до 26 червня 1944 року 26.6.44 р. я передала їх Мойсеєнко Володимиру в Штаб з’єднання партизанських загонів Одухи.
5.2.45 р. Процюк
Вірно: Секретар військової ради ГЛАВУПРАФОРМА
ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ
ПІДПОЛКОВНИК (МОЛЧАНОВ)»