06.07.2026

6 липня відбулась екскурсія «Історичними місцями Славути». Ініціаторами даної зустрічі та її слухачами виступили студенти Університету ІІІ-го віку та гості міста Славути. Для проведення екскурсії були запрошені місцева краєзнавиця Галина Білецька та науковий співробітник Славутського історичного музею Аліса Сакалюк.
Під час прогулянки пані Галина розповіла присутнім цікаві історичні факти та маловідомі легенди про наше місто. Слухачі дізналися про архітектурну спадщину Славути, видатних постатей минулого (зокрема, відому родину князів Сангушків) та розвиток місцевих промислів, які колись прославили наш регіон. Особливу увагу краєзнавиця звернула на історію старовинних будівель, що збереглися до наших днів.
Окремою важливою частиною маршруту стало відвідування старого польського кладовища, яке є унікальною історичною пам'яткою нашого міста та береже пам'ять про багато поколінь славутчан.
Про торгівлю, міський колорит та організацію міського простору кінця XVIII – початку XX століття розповіла Аліса Сакалюк. Вона детально зупинилася на тому, як тогочасні ярмарки та місцеві крамнички формували унікальну атмосферу Славути, перетворюючи її на жвавий економічний осередок.
Екскурсія пройшла у дуже теплій та затишній атмосфері, а учасники отримали багато приємних вражень і нових знань про рідне місто.

06.07.2026

https://www.facebook.com/share/p/14i72xgy2Ms/

 

20.03.2026
Сьогодні до музею завітали особливі гості – допитливі та енергійні учні 10-11 класів Берездівського ліцею. Наші юні відвідувачі пройшли музейним екскурсійним маршрутом, який об'єднує століття:
- Артефакти
- Становлення краю
Сучасна війна та наші герої.
Найважливіше — бачити в очах дітей розуміння того, що історія — це не тільки параграфи в підручнику. Це ми. Наше вчора, наше сьогодні та наше вільне завтра.
Дякуємо педагогам за організацію цієї пізнавальної для учнів поїздки! Ваша підтримка та уважність допомогли молоді глибше осягнути все побачене — від сивої давнини до викликів сьогодення. Разом ми плекаємо майбутнє, знаючи своє минуле.

 

11.03.2026

Дякуємо студентам Університету ІІІ-го віку, які завітали до Славутського історичного музею на захід, присвячений козацькому побуту та філософії. Тематичний захід «Спадщина в глині: художні особливості козацьких люльок» пройшов в рамках історико-краєзнавчого курсу та подарував приємне враження кожному присутньому. Слухачі поринули в часи козацтва, де люлька була символом мудрості, гідності та свободи. Разом із нашими студентами обговорили художні особливості люльок місцевого виробництва, зокрема визначили семантику кожної частинки візерунку, які в поєднанні між собою створюють цілісну картину неповторного орнаменту. Завершили захід оглядом виставки козацьких люльок місцевого виробництва.

20.02.2026

У дні вшанування Героїв Небесної Сотні, наш музей став осередком щирих емоцій та глибокої вдячності. Особливо цінно, що до пам’ятних заходів активно долучилися вихованці роїв «Нащадки козаків» (8а класу) та «Славутські козаки» (7б класу) Славутської гімназії №1 та вихованці Арт-студії «Фабрика фантазій» села Цвітоха.
Вихованці не лише відвідали музейні експозиції, а й стали активними учасниками загальноміських заходів. Це той випадок, коли позашкільна освіта — це не лише про творчість чи знання, а передусім про виховання справжньої Гідності. Дивлячись на те, як уважно діти вивчали артефакти Майдану та фотографії Героїв, розуміємо: для них це не просто сторінки підручника. Це історія їхньої країни, яку вони відчувають серцем.
Для них 12 років війни — це все їхнє дитинство. І саме вони сьогодні є тими, хто тримає культурний та патріотичний фронт у нашому місті.
Історія вчить нас: ми вистояли тоді, щоб перемогти сьогодні.
Дякуємо керівникам гуртків та їхнім вихованцям за небайдужість та громадянську позицію.
Вічна слава Героям Небесної Сотні!
Слава Україні!
Героям слава!

19.02.2026

12 років боротьби. Вічність пам’яті.
Сьогодні стіни нашого музею дихали особливою атмосферою. В ці дні ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні - тих, хто першим розправив плечі проти тиранії, і чия кров на київській бруківці стала початком нашого великого шляху до справжньої Гідності.
Символічно, що саме сьогодні ми відзначаємо 12-ту річницю від початку Війни за Незалежність України. Це понад десять років надзусиль, болю, але й неймовірної національної єдності.
Ця дата перегукується з ще одним важливим символом нашої ідентичності - сьогодні ми відзначаємо День Державного Герба України. Золотий Тризуб - це знак княжої держави Володимира Великого, символ волі та спадкоємності наших традицій. Саме він був на щитах Героїв Небесної Сотні, і саме він сьогодні викарбуваний на шевронах наших Воїнів, як знак нашої незламності та прагнення до свободи.
До нас завітали школярі Славутської гімназії №7 та ліцеїсти Славутського ліцею Хмельницької обласної ради. Це діти, це Громадяни України, які народилися або зростали вже в часи цієї великої боротьби. Для них ці 12 років - це майже все, або й усе їхнє свідоме життя. І саме ця присутність дає нам впевненість: те, за що вмирали Герої Небесної Сотні та продовжують гинути Захисники на фронті, не буде забуте. Вони не просто слухали екскурсовода - вони вдивлялися в обличчя на фотографіях, немов шукали там відповіді на питання про наше майбутнє. Маленькі першачки принесли до світлин полеглих Героїв власноруч виготовлені листівки.
Історія - це не лише про минуле. Це про те, як ми вистояли тоді, щоб мати змогу боротися сьогодні. Кожен ліцеїст, кожен школяр, який сьогодні схилив голову в залі музею, завтра стане тим, хто відбудовуватиме та берегтиме нашу вільну Україну.
Ми пам'ятаємо кожного. Ми вдячні кожному.
Вічна слава Героям Небесної Сотні!
Слава Захисникам України!

18.11.2025

Сьогодні здобувачі освіти Малоскнитської гімназії здійснили подорож до Славутського історичного музею та до вітряка у село Клепачі. Діти отримали неймовірні враження про музей та старовинний млин.

12.11.2025

Здобувачі освіти 6 та 9 класів Киликиївського ліцею відвідали нову туристичну локацію «Підземелля Старого ринку» в м. Славута. Усі із захопленням розглядали стилізовані крамниці, наповнені товарами і продуктами, якими колись торгували славутчани, а також пригадали історію рідного краю.

06.11.2025

5 листопада у стінах нашого музею відбулися одразу дві важливі та цікаві події, які зібрали слухачів Університету ІІІ віку, що шанують історію та мистецтво: знайомство з новим форматом занять та майстер-клас від автора виставки.
«Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості», - писав Василь Сухомлинський. Саме колектив ЗДО №2 «Подоляночка» є яскравим тому прикладом.
Отож свою діяльність презентував громадський музей козацької слави ЗДО №2 «Подоляночка», керівником якого є Людмила Бродюк. Людмила Іванівна розповіла про діяльність музею, його наповнення, про здобутки та плани на майбутнє. Вражає та захоплює, як вправно у закладі застосовують музейну педагогіку: діток залучають змалку цінувати історію, мистецтво та культуру, вихованці можуть не лише споглядати, а й спробувати себе у ролі екскурсовода.
Музичний керівник Людмила Рибачок презентувала для відвідувачів авторську виставку об’ємних Ляльок-Мотанок на картинах. Пані Людмила провела творчий майстер-клас для присутніх по створенню цього унікального традиційного оберегу. Учасники заходу створили власні ляльки-мотанки, дізналися про символізм, історію та значення мотанки в українській культурі.
Щиро дякуємо Людмилі Бродюк за натхненну працю, Людмилі Рибачок за те, що поділилася своїм безцінним досвідом, а учасникам – за Ваші посмішки, старанність та щирий інтерес до української спадщини.
30.10.2025
Вчора, 29 жовтня для Університету ІІІ-го віку розпочався новий етап навчання з історико-краєзнавчого курсу. Перше заняття відбулося у туристичній локації «Підземелля старого ринку». Тут слухачі мали змогу поринути у стародавню Славуту та відчути атмосферу кінця XVIII – початку XX століття, побачити на власні очі стилізовані крамниці та лавки, наповнені крамом і продуктами, якими колись торгували славутчани, за допомогою сучасних технологій слухачі відчули "оживлення" історії.
Дякуємо для слухачів Університету ІІІ віку, що знайшли час, сили та незгасний інтерес для відвідування нашого історико-краєзнавчого курсу. Цінуємо Вашу мудрість, Вашу увагу та Вашу відданість рідному краю.

13.10.2025

З 10 до 12 жовтня науковий співробітник КЗ «Славутський історичний музей» Аліса САКАЛЮК прийняла участь в триденному інтенсивному навчанні з управлінських компетенцій та менеджменту у сфері культури в рамках проєкту «Школа культурного менеджера Поділля».
Проєкт реалізується на базі Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка за підтримки Українського культурного фонду.
Мета курсу – підсилення спроможності культурних інституцій Поділля та розвиток сучасних управлінських компетенцій. Участь у третьому інтенсиві проєкту взяли представники музеїв та культурних просторів з Хмельницької, Вінницької та Тернопільської областей.
Сучасний формат навчання включав інтенсиви, мінілекції, роботу з реальними кейсами. Програма охоплювала ключові управлінські модулі: тайм- та проєктний менеджмент, командні ролі, бренд і комунікації, управління змінами та ризиками; фінанси і грантова підтримка; робота з потенціалом громади.
Дякуємо організаторам, тренерам, всім, хто дотичний до організації інтенсиву за можливість отримати безцінні знання, досвід та щиру, дружню атмосферу.

24.09.2025

Сьогодні Славутський історичний музей наповнився дитячим сміхом та яскравими емоціями - до нас завітала старша група ДНЗ №7 "Дюймовочка".
Це був незабутній візит. Маленькі дослідники з великим захопленням розглядали експонати, ставили багато запитань і ділилися своїми враженнями. Їхня допитливість та безпосередність зробили цей день особливим для всього колективу музею.
Ми впевнені, що знайомство з історією нашого краю з раннього віку - це найкращий спосіб виховати відданих патріотів нашої країни.
Щиро дякуємо вихователям за те, що подарували дітям таку можливість.
Запрошуємо й інші групи, школи та родини до нас у гості. Відкривайте світ музею разом з нами.

15.09.2025

     Шановні мешканці та гості нашої громади, запрошуємо вас відвідати нову туристичну локацію "Підземелля старого ринку".

     Дана локація працюватиме у наступні дні тижня та години:

Вівторок, четвер - з 13.00 до 16.00 год.

      Ці та інші дні - екскурсійне обслуговування за попереднім записом - з 10.00 до 16.00 год.

       Номер телефону для довідок та попереднього запису   +380934114366.

12.09.2025

ПІДЗЕМЕЛЛЯ СТАРОГО РИНКУ

     У рамках відзначення Дня міста Славути працівники КЗ «Славутський історичний музей» урочисто презентували нову туристичну локацію «Підземелля старого ринку» (Площа Шевченка, 4).

        Історія Славути, що нині є значним населеним пунктом на Хмельниччині, сягає глибокої давнини, формуючись у межах володінь могутніх князів Заславських. Тут кожен камінь і кожна вулиця зберігають відлуння минулих епох. Ринкова площа, що була справжнім серцем міста, вирувала життям, збираючи навколо себе ремісників, купців та мешканців. Протягом століть вона не лише слугувала жвавим центром торгівлі, але й відігравала ключову роль у соціальному та культурному житті Славути.

        Отож, велелюдно було на території Торгових рядів, адже першими відвідувачами стали безпосередні учасники створення даної локації. Підтримав ідею створення історичної локації і очільник нашого міста Василь Сидор, який залучив до справи КП «Славута-сервіс»: працівники провели деякі ремонтні роботи та встановили освітлення. Всіляко сприяв та допомагав потрібними матеріалами підприємець та власник даної території Михайло Вінярський. Вже вкотре працівникам музею пішов назустріч депутат та підприємець Анатолій Казіміров, підібравши освітлення (до речі, окреме дякуємо ще й за подарунок у нову локацію). Староста Варварівського старостинського округу Славутської МТГ Василь Конченко, на прохання працівників музею, забезпечив локацію солом’яними тюками. Слід відмітити, що жодна підготовка до оформлення заходів, що проводяться в музеї, не проходить без допомоги та підтримки Сергія Мулярця - незмінного волонтера, майстра на всі руки та завзятого краєзнавця-любителя: нині частина домашньої музейної колекції експонується в підвалі старого ринку.

           Адміністрація музею дякує всім, хто доєднався до втілення нашого проєкту.

           Запрошуємо всіх охочих поринути у захопливу подорож крізь століття, щоб розкрити таємниці становлення та розвитку цього унікального містечка.

         Попередній запис на екскурсію проводиться за номером телефону +380934114366 у робочий час (понеділок-п'ятниця з 8.00 до 17.00).

29.08.2025

У межах Дня єврейської культури, організованих Town Image Studio та House of Europe 28-30 серпня в Острозі працівникам нашого музею випала нагода відвідати лекцію з історії єврейського народу, де окрім знайомства з фактами, отримали можливість зрозуміти та відчути багатство й глибину однієї з найдавніших культур світу. Такі просвітницькі лекції допомагають зруйнувати стереотипи, сприяють міжкультурному діалогу та виховують толерантність.
Особлива подяка за можливість долучитися до тренінгу з написання грантових заявок для House of Europe. Це неймовірно актуально та корисно, адже вміння якісно подавати проєкти відкриває двері до нових можливостей та допомагає втілювати важливі ідеї в життя.
Щиро дякуємо організаторам та спікерам за цей захід! Ви робите неймовірно важливу справу, створюючи простір для навчання, обміну досвідом та розвитку. Ваша робота надихає!
Проєкт «Дні єврейської культури в Острозі» підтримує Європейський Союз за програмою «House of Europe».

28.08.2025

У музеї представниками Центру Життєстійкості був проведений тренінг на тему "Колектив – команда", спрямований на зміцнення командного духу, покращення комунікації та ефективної взаємодії між працівниками. Учасники мали змогу не лише обговорити важливі аспекти роботи в колективі, а й виконати практичні завдання, що допомогли краще зрозуміти один одного та побачити нові можливості для співпраці.
Захід пройшов у дружній та динамічній атмосфері, спонукаючи до відкритого діалогу та обміну досвідом. Тренінг дав змогу працівникам переосмислити роль кожного в команді, визначити сильні сторони колективу та намітити шляхи для подальшого розвитку ефективної командної роботи.
01.08.2025
Славутський історичний музей завжди був і залишається не лише осередком культури та історії, а й активним учасником громадського життя. Ми розуміємо важливість підтримки наших Захисників і будемо продовжувати цю ініціативу до Перемоги.
З приємністю ділимося з вами новиною, що скринька для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, що була встановлена у нашому музеї поряд з сувенірною продукцією О.Борея, знову поповнила рахунок Захисників!
Кошти в сумі 1070 грн. були вкотре передані юному славутському волонтерові Олексієві Борею.
Скринька для збору коштів на ЗСУ продовжує працювати у залі музею. Запрошуємо кожного відвідувача долучитися до підтримки наших Героїв. Разом ми сильніші!
Слава Україні! Героям Слава!
У сучасному світі стрес, тривога та невизначеність стають невід'ємною частиною нашого життя. Задля підтримки працездатності та стійкості перед труднощами та викликами в умовах війни працівники музею долучилися до участі в тренінгу, організованого фахівцями Славутського центру «Життєстійкість». Важливим кроком стало підписання Меморандуму про співпрацю.
Проєкт "Життєстійкість" - це пілотний проєкт Міністерства соціальної політики, що реалізується в рамках Всеукраїнської програми ментального здоров'я "Ти як?", ініційований Оленою Зеленською. Мета проєкту - створення у громадах центрів життєстійкості, де кожен мешканець може отримати безоплатну психосоціальну підтримку та консультації.
Центри життєстійкості – це дружні, безбар'єрні простори, де люди можуть отримати підтримку психолога, фахівця соціальної роботи, а також взяти участь у тренінгах та групах взаємодопомоги.
Загалом, проєкт спрямований на зміцнення ментального здоров'я населення та створення умов для подолання наслідків кризи та стресових ситуацій.
Ця зустріч стала першим кроком до внутрішньої стабільності та покращення якості життя для її учасників.
На тренінгу зосередили увагу на тому, як розпізнавати та ефективно управляти емоційними станами, формувати потужні внутрішні ресурси для подолання стресу та тривоги.
28.05.2025
В приміщенні музею для Університету ІІІ-го віку відбулось заключне заняття з історико-краєзнавчого курсу. Тема заходу – вшанування мужності та незламності українських воїнів.
З зали Незламності розпочали захід: згадали початок російської агресії проти українського народу, говорили про мужність, відвагу та незламність українських воїнів, відзначили внесок волонтерів, які надають неоціненний вклад у Перемогу.
Молодший науковий співробітник Олена Макогончук також ознайомила слухачів з нещодавно відкритою виставкою фотокартин на полотні «Ехо війни». Кожна з них розповідає про воїнів - незламних, вільних духом, сильних душею і тілом. Виставка стала віддзеркаленням боротьби, віри у майбутнє та уособленням незламності українського воїна.
Отож, останнім заняттям курсу стала тема, близька сучасному українському суспільству,яка спонукає до роздумів кожного - від юного до зрілого українця.
23.05.2025
Символічно саме в День Героїв та у рамках тижня безбар’єрності у Славутському історичному музеї відбулась презентація невеликої, але глибокої за своєю суттю виставки «ЕХО ВІЙНИ».
День Героїв бере свій початок у 1941 році – Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначати 23 травня, як День Героїв, що покликаний відродити в українців героїчний дух минулих поколінь. Ця дата була вибрана не випадково, адже 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Микола Міхновський, Євген Коновалець та Симон Петлюра.
Нашому закладу випала велика честь – приймати в своїх стінах поважних гостей – Героїв, наших земляків, велика сила духу яких змушує до роздумів про те, що потрібно цінувати кожну мить свого життя та насолоджуватись нею. Про це у своєму слові наголосила директор музею Світлана Матвійчук, яка звернулася зі словами подяки до воїнів. Зі словами глибокої поваги та вдячності до воїнів звернувся і міський голова Василь Сидор. Він наголосив на важливості формування національної свідомості. Теплим та щирим було звернення до ветеранів Марії Галин – представниці Відділення роботи з ветеранами війни та членами їх сімей, створеного на базі Комунального закладу «Славутський центр надання соціальних послуг» Славутської міської ради та завданням якого є надання членам сімей загиблих ( померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих ( померлих) Захисників/Захисниць України інформаційного супроводу по питаннях ветеранської політики.
Світлими, влучними та, певно, найпотрібнішими нашим воїнам були слова подяки представниці учнівської молоді Славутського ліцею Славутської міської ради.
Ведуча заходу, зберігач фондів Славутського історичного музею, Тетяна Жоган під час заходу та у супроводі особистих світлин воїнів знайомила присутніх з основними етапами життя кожного з героїв.
А кожен з них – це окрема історія мужності, окрема доля, сповнена боротьби та віри в перемогу.
В ході заходу з дозволу воїнів, були поставлені питання. Єдина чітка настанова кожного з них – ми маємо бути добрішими один до одного, вірити в Перемогу та любити природу у будь-яких умовах.
Та й виставка сьогодні – про них, про пам'ять та подвиг українських воїнів, які втратили здоров'я, захищаючи Батьківщину, та не втратили силу духу, гідність та незламність.
Війна безжальна. Вона забирає здоров'я, залишає шрами на тілах і в душах. Але вона ніколи не зможе забрати головного – їхньої гідності, їхньої віри, їхньої любові до України. Протези на їхніх тілах – це не знак поразки, це – символ їхньої незламності, їхньої готовності жити далі, боротися далі, бути прикладом для нас усіх.
Хвилиною мовчання згадали усіх героїв – захисників та захисниць, що вже не зустрінуть світанок, не поцілують рідних, не вдягнуть свій найкращий одяг – вишиванку…
Наші воїни надзвичайно гарні, позитивні, вони – приклад потужної мотивації. Ми вам вдячні за кожне слово, за кожний погляд. Ось ваші обличчя, обрамлені візерунками української вишиванки, розповідають історії боротьби, сили волі та безмежної любові до рідної землі.
16.05.2025

       До Міжнародного дня музеїв, що щорічно, починаючи з 1977 року, відзначається у світі 18 травня, Славутський історичний музей запросив шановну спільноту на регіональні науково-практичні краєзнавчі читання «Краєзнавство та музейна справа на Славутчині». Крім того, днями заклад відзначив свою 40-у річницю. І хоч музейна справа у місті має значно давнішу історію, дата 8 травня 1985 року є важливою, бо в цей день музейна установа отримала власне приміщення.

Захід зібрав представників освітніх закладів, закладів культури, та славутчан, небайдужих до збереження та популяризації культурної спадщини.

Читання відбувались за розділами, які несуть спільну мету - усвідомлення національної ідентичності через збереження культурної спадщини майбутнім поколінням українців:

- Музеї та музейна справа. Тенденції змін та розвитку.

- Розвиток краєзнавства на Волині та Поділлі. Відомі краєзнавці та краєзнавчі дослідження на теренах півночі Хмельниччини.

- Популяризація культурної спадщини для збереження історичної пам’яті і національної ідентичності.

Захід розпочався з привітання міського голови Славути Василь Сидор, який вкотре підкреслив важливість збереження культурної спадщини.

Захід модерувала зберігач фондів 1 категорії Славутського історичного музею Тетяна Жоган.

З розвитком музейної справи на Славутчині ознайомила директор музею Світлана Матвійчук.

Колеги-музейники з Нетішина та Шепетівки Наталія Солтик-Семенюк та Валентина Бражук у своїх доповідях ділились своїми методами та формами залучення молоді до вивчення історії краю.

Слід відзначити керівників музеїв, що діють на базі навчальних закладів міста - потужна можливість саморозвитку та пізнання сьогодення через призму історії. Галина Білецька , Леся Матвійчук , Людмила Бродюк , ми вдячні вам за надзвичайну віддасть справі.

З цікавими ідеями популяризації історії краю ознайомила завідуюча Славутською міською бібліотекою для дітей Олеся Рибачук.

У доповідях звучали прізвища відомих усім краєзнавців та науковців, особливе місце серед яких виокремлене В.І.Кочубею, В.Г.Берковському, М.Караван та інших. Дійсною родзинкою була присутність на заході Марії Олександрівни Караван, яка знову внесла світло та чудові непідробні емоції.

Цікавим досвідом роботи в архівах та наукових установах світу поділилась Wiktoria Wiszniewska.

Доречні та змістовні репліки звучали від інших слухачів читань.

Захід став чудовою платформою для обміну досвідом, генерації нових ідей та підкреслив важливість співпраці між краєзнавцями, музеями, освітніми закладами та органами місцевого самоврядування.

24.04.2025

Сьогодні наші неймовірні першокласники Гімназії №3 здійснили захоплюючу подорож у часі, відвідавши Славутський історичний музей.
Уявляєте їхні сяючі оченята, коли вони вперше побачили справжні артефакти минулих століть? Діти з цікавістю розглядали старовинні експонати, предмети побуту наших пращурів та дізнавалися про важливі історичні події рідного міста і краю.
Екскурсія, проведена молодшим науковим співробітником Оленою Макогончук, стала не просто розвагою, а справжнім уроком історії поза стінами класу. Впевнені, що ці перші знайомства з минулим надихнуть маленьких дослідників на нові відкриття та поглиблення знань про історію України.

23.04.2025

Сьогодні наш музей вчергове відчинив двері для Університету ІІІ віку. Наші студенти мали чудову нагоду на власні очі побачити неймовірну виставку, присвячену Великоднім писанкам!
Яскраві кольори, неповторні візерунки, багатовікові традиції – все це щиро захопило відвідувачів. Науковий співробітник Аліса Сакалюк розповіла про символіку кожного елементу писанки, про історію цього унікального мистецтва та його значення для української культури, а гості активно ділилися регіональними традиціями розфарбовування та розписування святкових яєць. Сподіваємося, що ця зустріч не лише розширила їхні знання про Великдень, але й надихнула на власну творчість!
Ми ласкаво запрошуємо всіх бажаючих відвідати Славутський історичний музей та познайомитися з чудовою виставкою робіт вихованців гуртка писанкарства Будинку дитячої творчості під керівництвом Олени Онопрійчук. Вас чекає справжнє буяння барв та майстерність юних писанкарів! Кожна писанка – це окрема історія, втілена в кольорі та візерунку, що відображає не лише загальноукраїнські символи, але й унікальні регіональні особливості.

17.04.2025

Розповідь про подію, яка вже давно є серед найтрагічніших сторінок історії України, вкотре прозвучала в музеї – до 39-ї річниці Міжнародного дня пам’яті про Чорнобильську трагедію, музей відвідали здобувачі освіти 11-Б класу Славутського ліцею Хмельницької обласної ради.
Факти, документальні свідчення жителів Славутчини, спогади очевидців, фото- та відеосупровід протягом тематичного заходу «Гіркий спомин Чорнобиля» вкотре нагадали про лихо, пережитого українцями.
Запрошений на захід ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС Смірнов Петро Андрійович поділився з присутніми власними спогадами, переживаннями й обов’язками під час досить важливої та небезпечної для здоров’я й життя роботи. Презентував учням Петро Андрійович, який є головою Клубу колекціонерів «Славутського міськрайонного відділення філателістів АсФУ», і колекційні касети з монетами, що в різні роки випускались до річниць Чорнобильської трагедії, а також присвячені областям України.
Вдячні Петрові Андрійовичу за приділений час, адже важливо нині нагадувати молодому поколінню про злочинні дії верхівки радянської влади.
Вдячні учням за свідоме ставлення та розуміння історії рідного народу, а педагогам – за виховання у молоді стійкого бажання у вивченні історичного минулого.

27.03.2025

Вивчаючи історію рідного краю та шануючи славні традиції українського народу 27 березня до музею завітали школярики 1-Б класу Славутської гімназії №5 та учні 5-В класу Славутської гімназії «Успіх».
Здобувачі освіти здійснили цікаву подорож стежками минулого краю, протягом якої дізнались багато нових фактів та поповнили скарбничку власних знань.
Дякуємо вчителям за виховання у дітей зацікавленості та любові до рідного краю.
20.03.2025
Сьогодні до музею завітали допитливі першокласники. Учні 1-А класу Славутської гімназії №5 здійснили захопливу подорож у минуле, дізнались про життя та побут наших предків, на власні очі побачили оригінальні й функціональні предмети, які спрощували та полегшували їх життя.
Відвідали першачки і Залу Незламності. Оглянули речі наших Захисників, залишки озброєння, дізнались про діяльність волонтерів. Хвилиною мовчання вшанували полеглих Захисників та подумки подякували їм за врятовані життя.
Дякуємо нашим школярам за бажання пізнавати та вивчати історію рідного краю, а вчительці Тетяні Валентинівні Гуцалюк – за виховання у школярів допитливості, любові до рідного краю та патріотизму

26.02.2025

Для Університету ІІІ віку відбулося заняття з Історико-краєзнавчого курсу. Темою заходу стали трагічні події 1942-1943 рр. Спікер заходу Чумак Валентина Ахмедівна розповіла присутнім про причини, перебіг та наслідки Волинської трагедії. Чітка подача інформації та пояснення певних моментів сприяла заповненню прогалин у такій важкій темі. Дякуємо Валентині Ахмедівні за підготовлений матеріал та зрозумілий його виклад.

21.02.2025
Україна – земля, що народжує людей невичерпної сили, людей безмежної віри та непохитної волі.
Ще один доказ цьому знаходимо в щойно подарованій музею збірці «СЕРЦЕ І СИЛА: історії про українців, які творять історію». Всеукраїнський проєкт «Енциклопедія видатних людей» започаткований центром культурних та освітніх програм «Динаміка успіху» та вкотре знайомить нас з людьми, праця яких є непомітним, але важливим елементом мозаїки національного відродження.
Ця книга містить історії про талановитих українців, які творять мистецтво, літературу, музику та інновації навіть у найскладніші моменти сучасної історії України.
Презентував музею дану збірку вже знайомий нам місцевий художник та поет Сергій Назаренко: у фондах музею маємо його роботу «Спокій», присвячену побратиму, що загинув у війні з росією і поряд з яким Сергій Назаренко став на захист країни добровольцем ще у 2015 році. Не зважаючи на травми, став до строю і з початком повномасштабного вторгнення. Саме в цей період в художньому доробку Сергія з’явилися роботи релігійного характеру. У 2024 році митець взяв участь у 50 міжнародних та всеукраїнських конкурсах і фестивалях, отримав гран-прі та премії.
Ім’я Сергія Назаренка вписане в Енциклопедію видатних людей. Пишаємось таким визнанням. Дякуємо пану Сергію за цінний подарунок! Бажаємо творчого натхнення, зростання, а найголовніше – Перемоги рідній країні!
14.02.2025
Напередодні Дня Героїв Небесної Сотні до музею на захід «Вони боролися за гідність» завітали здобувачі освіти 10-Б класу Славутського ліцею Хмельницької обласної ради.
Вкотре пригадали події 2013-2014 рр., що відбувалися в знак протесту проти дій влади, яка відмовилася підтримати європейський рівень розвитку нашої держави. Говорили про перебіг подій на підтримку євроінтеграції, що відбувались у місті Славута, переглядаючи відео з архіву місцевих активістів.
Молодший науковий співробітник Олена Макогончук ознайомила учнів з книгою «Сто днів Євромайдану», яка стала колосальною працею активного учасника Майдану, командира 38-ої сотні Самооборони Майдану Петра Павловича Скиби. Книга, яка створена на основі спогадів та особистих архівів активістів протестних акцій, детально розповідає про події Євромайдану.
Своїми спогадами, що супроводжувалися фото та відео з власного архіву, поділилася директор музею Світлана Матвійчук, яка на той час була студенткою та побувала на Майдані, щоб підтримати мирну акцію молоді.
Завершили тематичний захід переглядом «Зали Незламності» та
традиційною хвилиною мовчання.
Адміністрація музею висловлює щиру вдячність керівництву, класним керівникам та вихователям Славутського ліцею Хмельницької обласної ради за активне відвідування здобувачами освіти закладу тематичних заходів, що пропонує музей, за всебічний розвиток та виховання свідомої особистості.
21.01.2025
Вивчати історію свого рідного краю повинні всі. І сьогодні, з великим зацікавленням до вивчення місцевої історії, до музею завітав педагогічний колектив ДПТНЗ «Славутський професійний ліцей». Відвідали всі експозиційні зали, прослухали історію Славутського краю, познайомилися з вагомими історичними постаттями, які вплинули на розвиток і формування нашого міста.
А ще, традиційно, напередодні річниць історичних подій, музей відвідали учні 11-В та 11-Г класів Славутського ліцею Хмельницької обласної ради. На заході «Вічний подвиг молоді» до Дня пам’яті Героїв Крут говорили про героїчний подвиг та самопожертву молодого покоління в боротьбі за незалежність України, порівняли роль, відвагу та патріотизм українського воїна з різницею у століття. Обговорені події допомогли глибше усвідомити значення боротьби за свободу та людську гідність.
До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту з назвою «Історії в спогадах» згадали трагічні долі осіб єврейської національності Славутчини, що в роки Другої світової війни потрапили під нацистську політику масового знищення. Слухали про тих, хто вижив та тих, хто став жертвою розправи.
23.12.2024
ВДЯЧНІ ЗА ДОПОМОГУ ТА ПІДТРИМКУ
Збереження культурної спадщини потребує постійного та найретельнішого захисту в особливо важкий для України час, адже це - вікове надбання нації, що має передатись наступним поколінням. Вкотре свою небайдужість до культурної спадщини України оригінальним чином проявляють західні сусіди. Знову до Різдвяних свят надходить до українських закладів культури та мистецтва вагома благодійна допомога від німецьких партнерів Ukraine Art Aid Center / Центр допомоги мистецтву України, що діє за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Славутський історичний музею безмежно вдячний за гарну різдвяну підтримку Вам, шановні благодійники: Йоханнес Натан, Кіліан Гек, Клаус Хільман, Маттіас Мюллер, Олена Балун та координатор – Марія Томка.
Окрема подяка громадській організації "Центр допомоги мистецтву України-Київ" та вельмишановній координаторці пані Ірині Нікіфоровій за постійну підтримку і благодійну допомогу, таку потрібну для нашого музею.
Щирі слова безмежної вдячності висловлюємо також особисто Ользі Долінській за постійне сприяння в отриманні благодійної допомоги.
Напередодні Різдвяних свят бажаємо усім благодійникам Божого Благословіння та процвітання!
19.12.2024
19 грудня 2024 року молодший науковий співробітник музею Олена Макогончук взяла участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Музейна педагогіка в науковій освіті», яка проходила в онлайн-форматі. Організаторами конференції виступили: Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури та інформаційної політики України, Національна академія наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія мистецтв України, Національний центр «Мала академія наук України», Інститут прикладних систем управління НАН України, Український державний університет імені Михайла Драгоманова, Кафедра ЮНЕСКО з наукової освіти.
Учасники конференції ділилися своїм досвідом та напрацюваннями з різних напрямків музейної педагогіки.
Молодший науковий співробітник музею Олена Макогончук виступила з доповіддю на тему «Музейна педагогіка як інструмент культурно-освітньої діяльності на практиці
КЗ «Славутський історичний музей».
Дякуємо організаторам конференції за отриманий корисний та потрібний для подальшої діяльності досвід.
18.12.2024
«За кожною статистичною цифрою стоїть конкретна людина зі своєю історією…» Саме під таким гаслом пройшло сьогодні заняття історико-краєзнавчого курсу Університету ІІІ віку в Славутському історичному музеї. Тема заняття - «Репресії на Славутчині в 30-х роках ХХ століття» - надзвичайно важка, але дуже важлива. Саме зараз, підіймаючи й обговорюючи гіркі сторінки нашої української історії, ми відкриваємо для себе нові факти про своє коріння, розуміємо, як формувалася наша ідентичність, як гартувалась міць нашого народу.
Після перегляду історичних відеохронік і ознайомлення з лекційним матеріалом, обговорювались історії окремих сімей, цілих родин, що пережили той складний час, історії різних людей, що стикнулись із жорстокою репресивною системою, кинули їй виклик і боролися до останнього за своє життя й життя своїх близьких. Щиро дякуємо учасникам за обмін досвідом у пошуках інформації про репресованих і щиру розмову.
До уваги мешканців та гостей громади!!!
З 1 жовтня 2024 року та протягом місяця у приміщенні КЗ "Славутський історичний музей" діятиме благодійна виставка "Квіти незламності" мисткині Анастасії Пономарьової.
Відвідувачі матимуть можливість познайомитися з мистецтвом на уламках війни, зокрема поринути в таємниці різних розписів та технік.
Всіх щиро запрошуємо відвідати унікальну виставку, що символізує силу та незламність українського народу.
Для проведення заходів за тематикою мистецької виставки проводитиметься попередній запис за тел. 0963814844
Працюємо на Перемогу!!!
25.09.2024
Напередодні Дня пам’яті жертв Бабиного Яру (29 вересня) для здобувачів освіти 11-их класів Славутського ліцею Хмельницької обласної ради працівники музею провели тематичний урок «Славутський «Бабин Яр».
Цього року 29 вересня вшановуються 83-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру.
Розстріли в урочищі Бабин Яр стали однією з найбільш масових акцій знищення осіб єврейської національності під час Другої світової війни.
Поштовхом до здійснення цієї жахливої розправи, за однією з версій, стало замінування радянськими саперами важливих об’єктів міста та найкращих житлових будинків у Києві, що призвело до значних жертв як серед загарбників, так і серед мирного населення. Загалом тоді загинуло понад 300 німців. Кількість жертв серед киян назавжди залишиться невідомою.
28 вересня по Києву були розклеєні оголошення, в яких євреям вказувалось зібратися наступного ранку о 8 годині поряд з Бабиним Яром. Необхідно було з собою брати документи, гроші, цінності та одяг. Активно поширювалась чутка, що має відбуватися переселення євреїв. Осіб, котрі не бажали покидати своє житло, виводили силоміць, і навіть розстрілювали на місцях тих, хто не бажав іти.
Кількість осіб, що прийшли до місця збору, рахувалась на десятки тисяч. У людей почали відбирати документи, одяг, цінні речі. Лише тоді до приречених почало приходити усвідомлення справжньої мети цієї акції. Реакція була різною: хтось впадав у ступор, у когось розпочиналась паніка, думки про втечу стримувались страхом за рідних та близьких.
Потім на повну силу запрацював конвеєр смерті. Між нацистами були чітко розподілені ролі: одні реєстрували, інші супроводжували до місця розстрілу, а ще – категорія стрільців і тих, хто перезаряджав зброю.
Розправа вчинялася групами. Перед самим розстрілом людей змушували знімати одяг та взуття.
Розстріли продовжувалися два дні. Згідно із записами німців, загалом тоді загинула 33771 людина. Ввечері 30 вересня краї Яру було підірвано, щоб засипати тіла. Пізніше радянських військовополонених примусили вирівняти поверхню захоронень.
На осіб, що тих страшних днів наважились не прийти до місця збору біля Бабиного Яру, влаштували справжнє полювання з жорстокою розправою. Більшість населення міста допомагала євреям. Хоча траплялися й такі особи, що викривали втікачів та передавали їх до рук німецьких окупантів.
Історія Бабиного Яру дуже складна й охоплює не лише жахливі дні осені 1941 року, але й містить пам’ять про усіх жертв німецької окупації. Тут і пізніше страчували й ховали всіх, кого вважали ворогами нацистів, а саме: євреїв, ромів, радянських підпільників і партизанів, українських націоналістів, комуністів, «душевнохворих», заручників, в’язнів Сирецького табору та інших.
Трагедія Бабиного Яру та трагічної участі жителів єврейської національності торкнулася багатьох міст. На Славутчині протягом 1941-1942 років замордовано, замучено та розстріляно 5016 євреїв.
У самій же Славуті в березні 1942 року частину території міста, де мешкало переважно єврейське населення, німці обнесли триметровою огорожею з колючого дроту та створили гетто. Туди пригнали біля 1000 осіб з навколишніх сіл району. Всіх немічних і старих людей було розстріляно одразу ж за воротами табору. Решта люду розмістили в страшній тисняві та голоді у єврейських будинках. Цих євреїв використовували на різних важких роботах. Допомагати в’язням гетто суворо заборонялося.
У травні 1942 року в місті розповсюджувалося оголошення, так звана «Відозва до єврейського населення міста Славута», де всіх осіб єврейської національності закликали зібратися 13 травня 1942 року на відповідні збірні пункти. При цьому вони повинні були мати при собі документи, а ключі від своїх квартир мали здати на збірних пунктах. Рекомендувалося брати з собою коштовності, гроші, ручну ношу (за бажанням). За «Відозвою...» це все подавалось як заходи в інтересах безпеки єврейського населення міста.
Вже 27 червня 1942 року була здійснена остаточна розправа над євреями Славутчини. Ще до сходу сонця було зігнано в гетто решту євреїв міста і сіл району. Їх посортували в колони, немовлят почали виривати з материнських рук і кидати в криницю, решту декількома колонами (приблизно по 500 чоловік) під охороною погнали на східну околицю Славути. Там уже було підготовлено дві великі ями. Приречених змушували роздягатись і лягати у них, після чого чулись кулеметні черги. Жертв присипали землею, розправа продовжувалась уже над наступною колоною. За словами очевидців, земля на місці страти ворушилася ще й наступного дня. Згідно даних Славутського історичного музею, тоді було розстріляно 2296 євреїв.
Осягнути розумом весь масштаб вищевказаної трагедії сучасній людині практично неможливо. Кількість спаплюжених, знищених життів не піддається підрахунку. Нам залишається лише пам’ятати про трагедію і не допускати її повторення.

23.09.2024

Цікаво, енергійно та інформативно розпочали тиждень. Разом із учнями гімназії №6 поринули у історичне минуле рідного краю, але замість звичного всім приміщення зустріч провели на території місцевого парку «Славутський».
Всім знайомий та добре знаний парк відкрився з іншого боку: XVIII – поч. XX ст. парк був місцем резиденції могутнього та величного роду власників Славути – князів Сангушків.
Розповіді про життя та діяльність князів, їх внесок у розвиток міста та заснування промисловості, культових споруд, кумисо-лікувального закладу не залишились поза увагою слухачів. Стежиною, яка простягається територією парку, пройшлися до костелу Святої Дороти. Протягом лекції школярі активно долучалися до обговорення та відповідали на поставлені запитання.
13.09.2024
З нагоди відзначення 407-ої річниці міста Славути протягом тижня Славутський історичний музей відвідували учні Славутських гімназій та Славутського ліцею Славутської міської ради.
До дня народження рідного міста підготували та провели цикл тематичних уроків – «Славута історична», «Князі Сангушки та місто Славута», «Стежками рідного міста». Активно долучались учні до обговорення, відповідали на поставлені запитання.
Про історію рідної Славути, про її засновників, про рід князів Сангушків, про звичаї та традиції з великим зацікавленням слухали й маленькі славутчани – вихованці Монтессорі – центр дитячого простору «Я сам».
Музей завжди відкриває двері для бажаючих ознайомитись з історією рідного краю.

16.05.2024

В День вишиванки та напередодні Дня музеїв на площі біля Славутського історичного музею, завдяки небайдужим славутчанам, відбувся захід, що об'єднав в собі виставки, ярмарок та благодійність. Окрасою площі стали неймовірно гарні картини художників-славутчан Юрія Матвійчука, Сергія Гончарука та Ігоря Кондратюка, Аліни Савчук. Свою колекцію презентував і Славутський клуб філателістів (керівник - Петро Смірнов). Поярмаркувати прибули юні волонтери Борей Олексій та Софійка Сакалюк, майстриня Карина Будагян - були і сувенірна продукція, і смаколики, і краєзнавча література. За бажанням, можна було і в шахи пограти, і екскурсію містом замовити.
Отож на ярмарку працівниками музею спільно з коштами від Софійки Сакалюк вдалося зібрати 2100 грн, які передані ГО Сітка Перемоги (Таня Кондратюк). Крім цього, скринька Олексійка Борея, котра працювала в музеї, "заробила" 1010 грн., а на ярмарку він вторгував 2860 грн.
Дякуємо всім, хто долучився, задонатив та підтримав наш захід. Ми впевнені в наших воїнах та нашій Перемозі!
Все буде УКРАЇНА!
15.05.2024
Музей — це заклад, який зберігає, досліджує та експонує пам’ятки матеріальної та духовної культури. А ще слугує місцем відпочинку для відвідувачів, провокує інтерес та спонукає до діалогу. Варто пам’ятати, що музей не лише «сховище» й науковий центр зі збереженням, а й центр культурної комунікації.
15 травня в Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї відбувся семінар-практикум для керівників музеїв комунальної власності громад області на тему «Актуальні комунікаційні стратегії та практики діяльності музеїв у сучасних умовах» у якому взяла участь директор КЗ «Славутський історичний музей» Світлана Матвійчук.
Спікери семінару ознайомили музейників з ефективними методами музейної комунікації, новими видами подачі інформації в інтернет-просторі та актуальними в сьогоднішніх умовах аспектами побудови виставок з військової тематики. На завершення семінару музейники громад області відвідали Музей Захисників України, який знаходиться в Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті.
Дякуємо організаторам семінару за запрошення та нашим Збройним Силам за можливість обмінюватись досвідом навіть в умовах воєнного стану.

ТАЄМНИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСАНКИ

01.05.2024
Напередодні Великодніх свят в Славутському історичному музеї відбувся захід «Таємниця української писанки», цікавим та незвичним доповненням якого стало проведення майстер-класу по традиційному українському писанкарству.
Відвідувачами заходу стали студенти Університету ІІІ-го віку. Розповідь про витоки писанкарства, про традиційні техніки та різновиди писанкового розпису не залишила нікого байдужими.
Майстер-клас проводила керівник гуртка «Писанкарство» Будинку дитячої творчості Олена Онопрійчук. Позитивну енергетику від процесу створення крапанки, як одного із різновидів писанки, отримали усі без винятку: це релакс, душевний спокій та рівновага. Керівник майстер-класу пані Олена розповідала: «кожна крапочка – це зернятко, яке дбайливо Ви маєте посіяти. А колір зернятка, його форма та кількість – це те, чого потребує Ваша душа саме в цей момент. Саме тому кожна створена писанка виходить унікальною, неповторною та є віддзеркаленням душі пишучого».
В результаті усі отримали позитивні емоції, непідробну радість від творчості та власноруч створену річ, яка буде особистим оберегом, а також є символом доброти та душевної краси.
Дякуємо нашій чудовій майстрині-наставниці за отримані знання та вміння, а також за щире душевне тепло, яким вона поділилася з кожним учасником майстер-класу.

Фрагменти української незламності …

«Хай бій наш буде Перемогою, а Перемога – помстою» - такими словами названа зала російсько-української війни у Славутському історичному музеї.

Цими ж словами починається стаття «Поцілований Богом» про нашого земляка Івана Охрімчука, який загинув саме на Київщині у запеклому бою в перші дні повномасштабного вторгнення, у книзі Заслуженого журналіста України Павла Смовжа «Фрагменти української незламності. Розповіді про патріотизм і героїзм українців». Це документально-публіцистичне видання покликане продемонструвати незламність нації на прикладі подій, зокрема, що відбувалися на території однієї громади на Київщині з початком повномасштабного вторгнення. Журналіст назвав своє видання «Фрагменти незламності», оскільки тут змальовано узагальнений портрет українця-патріота у часи небезпеки: об’єднаність, взаємодопомога, самопожертва, відчайдушна відвага воїна, беззаперечна віра в Перемогу тощо.

Усі події, описані в збірнику, є реальними, відбувались вони в лютому-березні 2022 року і пізніше на території Іванківської громади на Київщині.

Варто зазначити, що автор книги з початком окупації чітко окресливши свою позицію, поширював актуальну і оперативну інформацію від себе та з офіційних джерел, поки окупанти не відключили в Іванкові мобільний зв’язок, інтернет, а згодом і електропостачання. Як згадує автор, доводилось вести записи та зберігати їх на різних носіях: нотував все, варте уваги, усі 35 діб окупації.

І щойно з’явилась можливість, пан Павло почав готувати до опублікування раніше зроблені записи… Кожна окрема історія, описана в збірнику – яскравий приклад готовності до останньої краплі крові захищати свою країну від ворога. 

Поряд з поведінкою мирних жителів Північної Київщини в умовах 35-денної окупації значна частина штрихів-фрагментів – про тверду мотивацію та героїзм воїнів ЗСУ, які вели в цей період важкі бої з агресором на підступах до столиці України.

Саме до легіону Героїв, що мужньо, ціною власного життя обороняли Київщину, увійшов наш земляк Іван Охрімчук. У книзі Павла Смовжа вміщено статтю КЗ «Славутський історичний музей» «Поцілований Богом», в якій на основі документів та спогадів описано яскравий, але такий короткий життєвий шлях молодого воїна, якому прогнозували блискучу кар’єру у військовій справі.

З повідомлення командування: «Старший лейтенант, командир 3-го гірсько-штурмового взводу 2-ї гірсько-штурмової роти військової частини А3892.

07.07.1995 – 07.03.2022 рр.

07.03.2022 р брав участь в штурмі н.п. Слобода Кухарська. Перебуваючи на броні БМП, витягнув з палаючої машини водія, врятувавши йому життя. Прицільним вогнем з автомата подавляв ворожу піхоту. Отримавши поранення, до останнього наносив ураження живій силі противника.

Під час бою отримав кульові поранення, несумісні з життям.

Указом Президента України №384/2022 від 02.06.2022 р. за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня» (посмертно).

Також Рішенням 21 сесії Славутської міської ради VІІІ скликання №1-21/2022 від 21.10.2022 р. Івану Ігоровичу Охрімчуку присвоєне звання «Почесний громадянин міста Славути» (посмертно).

Отож подвиг нашого земляка вписаний не лише в історію Славутчини, а й в історію України вцілому.

Видання Павла Смовжа«Фрагменти української незламності. Розповіді про патріотизм і героїзм українців» подарувала Славутському історичному музею сестра воїна Івана Охрімчука Людмила Шинькова, яка розуміє ціну Перемоги, як ніхто, адже нині по стопах брата крокує її син, прагнучи не підвести дядька та помститись за полеглий цвіт нації.

Щирі слова вдячності і авторові книги за пророблену величезну та таку потрібну роботу задля збереження пам’яті наступним поколінням. Книга «Фрагменти…» - ще одне підтвердження того, що сила українського народу в його єдності та незламності.

Тетяна ЖОГАН

зберігач фондів музею

«По житті – воїн»

 «Коли незалежність омита кров'ю

тисячів найкращих українців, нам варто пам'ятати,

 якою ціною ми її здобуваємо. Донині». –

Валерій Харчишин, «Друга ріка»

 

     Подяки, грамоти, сертифікати, свідоцтва, нагороди… Їх велика кількість у важливому сховку родини. Адже це показник того, що людина йшла обраним шляхом з переконанням.

      Денис народився 15 липня 1987 року у місті Славута. Зростав жвавим, завжди цілеспрямовано крокував до мети, яку б собі поставив. Ніколи не боявся змін та перешкод. Денис завжди був у русі, постійно щось ремонтував на подвір'ї. Особлива увага у нього була до велосипедів.

      Світлана Криконюк, нині відома волонтерка міста, була і залишається дуже близькою людиною родині Дениса, адже хлопець зростав на її очах, а зараз його діти туляться при кожній зустрічі, як до рідної. Про його доброту, милосердя та «хоч серед ночі» допомогу згадує пані Світлана. «Не пам'ятаю його агресивним чи в гніві. Можна було позаздрити його спокійній впевненості – «Ми знаємо,за що стоїмо…»

         Пішов до школи. Навчався у загальноосвітній школі №6. Зі спогадів сім'ї, до школи ходив не дуже охоче, але завжди згадував усіх вчителів з теплотою та вдячністю.

       Яким був школярем, яким запам'ятався, розповіла перша вчителька Дениса Світлана Анатоліївна: «Дениско – сором'язливий хлопчик з великими блакитними очима… Безвідмовний, завжди перший у допомозі та підтримці. Дуже честний та справедливий з малих літ та протягом шкільного життя. Навіть при зустрічі на початку війни Денис впевнено і спокійно говорив про нашу перемогу».

        Зі шкільної парти – перше і кохання на завжди. З Валентиною разом з 9 класу, хоча навчалися в різних школах.

      Та й однокласники практично однаковими словами описують Дениса:

Лілія Митюк: «Особливий, добрий, чуйний, дружелюбний, був тим, на кого можна було покластись».

Людмила Ільчук: «Таких мало. Такі люди потрібні Україні живі! Кожного ранку йду на роботу повз стелу Героїв, зустрічаюсь очима з Деном, кажу йому «доброго ранку», маю надію, що він мене чує. Він дуже впевнено вірив в Перемогу…»

      Після закінчення школи Денис був призваний до лав Збройних Сил України, службу проходив у Кам’янці-Бузькій на Львівщині.

       2007 рік – новий відповідальний період в житті хлопця – одруження та створення сім'ї. В тому ж році влаштувався на роботу водієм у місцевому водоканалі. Декілька років Денис працював на різних роботах за кордоном та в Україні.

     Щасливими для молодої сім'ї стали 2011 та 2012 роки – народились сини Даніїл та Тимофій. Діти виховувались у спортивному дусі, нині продовжують займатись спортом вже на серйозному рівні: турніри, змагання, нагороди.

     В 2014 році, коли росія, порушивши будь-які домовленості, посягла на територіальну цілісність України, Денис Ріхтер був мобілізований.

   Службу свою розпочав у Славутському об’єднаному міському  військовому комісаріаті, згодом був переведений у 8-й окремий полк спеціального призначення (м.Хмельницький).

         У 2015 році вже боронив Україну на сході, брав участь в АТО/ООС. Про його службу, відданість та мужність свідчать безліч подяк, грамот.

      Денис, прагнучи вдосконалити свої військові вміння, проходив найрізноманітніші навчання з військової справи. Про це свідчать сертифікати тренування, які проводили іноземні інструктори.

      Задля самовдосконалення Денис вступив та встиг провчитися заочно 2 курси  у навчально-науковому інституті педагогіки і психології Луганського національного університету ім.Т.Шевченка на спеціальності «Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Практична психологія».

          З початком повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року Денис Ріхтер став на захист Києва, а згодом відправився на схід боронити Україну.

           Старший сержант Денис Сергійович Ріхтер загинув смертю Героя у бою з російськими окупантами 25 травня у Бахмутському районі Донецької області.

     У Героя залишились мама Галина Володимирівна, дружина Валентина Олександрівна та двоє синів Даніїл і Тимофій, які відмовилися б від усіх у світі нагород, аби син, чоловік, тато був живий.

       Брат Микола нині несе службу в Збройних Силах України. Він постійно звертається до Дениса за порадою,  прагне не підвести брата. А ще вірить, що брат Денис його оберігає та гордиться.

           Спогади побратимів свідчать про абсолютну відданість справі та надзвичайну відповідальність.

      Побратим Денис: «Першим, хто зустрів мене після першого і хвилюючого стрибка з парашутом, був Ден. Він, виявляється, дуже хвилювався за всіх без виключення. Він мене привітав і подарував значок, що символізує перший стрибок. Його позивний був «Шкала», але я називав його «Скала», до якої можна було притулитись. Це людина, яка підтримає тебе постійно. Скала є Скала!»

        Побратим Сергій: «Це був справжній друг, товариш, командир, в деяких моментах навіть як батько. Міг завжди дати цінну пораду, насварити навіть,  на всі наші бойові завдання ця людина виходила першою. Це був справжній лідер – він завжди показував своїм прикладом, який має бути солдат, командир, в піклуванні про молодших товаришів – як батько. Денис завжди залишиться в наших серцях».

        Побратим Роман: «Ден був мені другом, братом. Денис знаходив спільну мову з будь-ким, навіть мав підхід до тих, з ким всім було непросто. Дуже любив дружину та дітей. Ми навіть по вайберу уроки робили. Ми завжди були разом. Навіть в останні дні його життя. Пригадую випадок, коли за кілька днів до його загибелі після сильного обстрілу нізвідки прилетів і впав Денові на плече невеличкий осколок. Він його забрав з словами «заберу собі на пам'ять». Лиш згодом, після загибелі Дениса, побратим сказав, що не потрібно було його зберігати, бо «уламки притягують уламки».

        Відома українська культурна діячка Лесі Нікітюк була знайома з нашим Героєм, оскільки її двоюрідний брат служив та дружив з Денисом. Згадує єдину зустріч з теплотою: «Вам пощастило знати його більше та довше, ніж мені, бо в нас була всього одна зустріч. Денис з моїм братом приїхав тоді до будинку моїх батьків, які зібрали воїнам необхідні речі… Пили каву в сьомій ранку, говорили, сміялись і зробили фото напам'ять… Познайомившись з дружиною Валентиною, я зрозуміла, що Денис був надзвичайним чоловіком, батьком. Саме очі мужнього воїна надихнули мене написати пісню про Героя Дениса Ріхтера і багатьох хлопців, які віддали і віддають життя за Україну, за нас… Славу Героям. Тут на землі… і на небі».

         А після загибелі Леся присвятила знайомому пісню – знятий кліп розлетівся всім світом. Серед очей у кліпі впізнаємо Денисові.

            «Потрібно жити далі!» - ось його життєве кредо, зі слів близьких.

Згідно з указом Президента України від 20.04.2022 р. №265/2022 «Про відзначення державними нагородами» Дениса Ріхтера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

        Рішенням Славутської міської ради від 21 жовтня 2022 р. №1-21/2022 присвоєно звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно).

           Відповідно до указу Президента України №106/2023 від 23.02.2023 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

        6 червня Президент Володимир Зеленський передав орден «Золота Зірка» членам родини старшого сержанта Дениса Ріхтера. Церемонія відбулася в Білій залі Героїв України Маріїнського палацу в Києві. Орден вручено дружині Героя України Валентині Ріхтер та синам – Даніїлу і Тимофію.

         На столі поруч з нагородами, грамотами та подяками – Зірка Героя як свідчення абсолютної відданості своєму народові, своїй Україні! Поряд з Зіркою Героя – наша безмежна вдячність, наша гордість та пошана!

 

Тетяна ЖОГАН

Зберігач фондів

Славутського історичного музею.

#СПІВПРАЦЯ

#МУЗЕЄЗНАВСТВО

         З метою налагодження співпраці, вивчення практики музейної діяльності та обміну досвідом, працівники Славутського історичного музею 20 червня відвідали Городоцький краєзнавчий музей G-museum. Почерпнули велику кількість інформації, поділились власними напрацюваннями та ідеями, побачили практичне втілення сучасних технологій в музейному житті.

Щиро дякуємо колегам за теплу зустріч, змістовну захоплюючу екскурсію залами закладу і дружній обмін навиками й секретами в практиці музейництва!

Світло переможе темряву

    Війна пеклом пече Україні от вже 8 років. Та чи не найганебнішим вчинком східного сусіда-терориста стало повномасштабне вторгнення, окупація, обстріл житлових районів різних міст України, явно дозволене вищою владою звірство рашиських солдатів, вбивства, ґвалтування дітей та жінок. Список злочинів не поміститься у багатотомнику новітньої історії України.

          Кожен свідомий українець нині масштабні людські втрати України переживає як свої власні. Народ об’єднався швидко та сильно. І кожен обрав собі всій фронт боротьби з окупантом. Основне навантаження до сьогодні тягнуть на собі, звичайно ж, наші доблесні Збройні Сили України. Волонтерський фронт показав і показує, на що здатен – зараз допомога збирається і відправляється не лише на фронт, але й в міста, що відчули на собі усі «принади асвободітєлєй», вимушеним переселенцям…

         Емоційно та болісно сприймають криваві події сьогодення творчі, натхненні люди – митці пензля, митці слова… У них – свій фронт, своєрідно та змістовно вони можуть виразити своє звернення до міжнародної спільноти.

        «Світло переможе темряву!» - саме таку назву має виставка плакатів, що представлена увазі відвідувачів музею художниками краю.

       До уваги відвідувачів – роботи відомих митців Хмельниччини, а саме Олега Бобровського, Володимира Карвасарного, Миколи Мельничука та Якова Павловича, які об’єдналися та представили своє бачення агресивних дій сусідньої держави. Саме війна спонукала їх до створення особливих плакатів, адже залишатися осторонь важких і болючих подій не можуть.

           КОРОТКО ПРО АВТОРІВ.

       Олег Володимирович Бобровський – художник, учасник всеукраїнських виставок з 1990 року, Член Національної спілки художників України, автор інтер’єрів у хмельницькому краєзнавчому музеї.

    Володимир Іванович Карвасарний – художник, учасник всеукраїнських та міжнародних виставок і конкурсів, Член Національної спілки художників України. Його персональні виставки  мали успіх не лише в Україні, а й у інших країнах Європи.

         Яків Мар’янович Павлович – художник-графік, дизайнер, Член Національної спілки художників України, Член Національної спілки журналістів України, який є ініціатором та організатором виставки.

     Микола Леонтійович Мельничук – художник, учасник обласних та всеукраїнських виставок, член Національної спілки художників України, голова Хмельницької обласної організації Національної спілки художників України.

        Презентація виставки плакатів «Світло переможе темряву» відбулась 5 липня за участі авторів - членів Національної спілки художників України Миколи Мельничука та Якова Павловича. Історик, Заслужений працівник культури України Сергій Єсюнін відкрив гостям міста історичне бачення плакату, як форми відображення подій авторів, а член Національної спілки художників України Володимир Голунський надав мистецьку оцінку плакатам.

       Організатори виставки привезли з собою цінне видання – каталог мистецьких творів художників Хмельницького, в якому представлені роботи 47 митців. Після повідомлення, що кошти від продажу каталогу на 100% будуть передані на потреби нашої армії, альбом швидко розійшовся між учасниками заходу.

       29 робіт – як вираження свого протесту, свого волевиявлення через такий вид мистецтва як плакат, що в оригінальний спосіб порушує болючу для українців проблему вторгнення, знищення та окупацію. 

 

             

 

 

 Славутський історичний музей у 2020-му. Підсумки року

  Протягом року уся країна працює у незвичному, важкому та непередбачуваному режимі. Обмеження та заборони поширились на всі підприємства, організації та установи. Звиклий до живого спілкування, як культурно-освітній заклад, Славутський історичний музей також відчув усі «принади» жорсткого карантину.

        Незважаючи на вимушені обмеження, КЗ «Славутський історичний музей» протягом року досяг певних результатів.

    Основою музейної діяльності є комплектування музейних фондів, облік, інвентаризація і зберігання музейних предметів. Так, у 2020 році у фонди музею надійшло 286 предметів та документів, зокрема: вишитий домотканний одяг, твори образотворчого мистецтва, документи та фото, речі домашнього вжитку. Усі предмети, що надійшли протягом року, обліковані у Головну книгу надходжень та в книгах за групами зберігання. Крім того, на виконання наказу Міністерства культури України «Про звірення предметів і матеріалів науково-допоміжного фонду з фондово-обліковою документацією» від 16.04.2018 р. №326 проведено повне звірення наявності предметів і матеріалів науково-допоміжного фонду з фондово-обліковою документацією. Загалом фонди Славутського історичного музею нараховують 13 тис. музейних предметів.

       Проводиться постійне оновлення та доповнення постійно діючих виставок, оформлення тимчасових виставок різноманітного тематичного спрямування. Працівники музею, крім звичайних екскурсій, проводять тематичні заходи, присвячені визначним подіям краю та країни, невід’ємною частиною інформаційно-популяризаційної діяльності стали виїзні лекції учням навчальних закладів міста.

    В умовах карантинних обмежувальних заходів музей зміг прийняти 1130 відвідувачів, з яких 724 – діти. До слова, зазвичай за рік число відвідувачів музею значно вище - більше 4-х тисяч осіб.

   Вдалося використати послаблення карантинних умов для проведення тематичних заходів здобувачам освіти навчальних закладів міста, серед яких: «Розмова про Небесну Сотню» з активістом Майдану Василем Овчаруком; «Боротьба та звитяга крізь віки» до Дня захисника України; виступ в гімназії № 5 на круглому столі «Голодомор – трагедія»; «Голодомор – геноцид українського народу»; зустріч з волонтером А.В.Казіміровим «Я – волонтер» до Міжнародного дня волонтера; тематичний захід для запрошених солдат строкової служби в/ч А-1358 с.Цвітоха «Збройні сили України»; зустріч здобувачів освіти гімназії №5 з ліквідатором П.А.Смірновим до Дня вшанування пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

    Загалом було проведено 28 екскурсій залами музею, 3 екскурсії – містом Славутою, Меморіальним комплексом  «Поле Пам’яті».

    Протягом року підготовлено 45 публікацій на різну тематику в місцеві га-зети, на сторінці музею в мережі Facebook та на сайті музею https://slavuta-museum.jimdo.com. Крім того, молодшим науковим співробітником музею досліджена тема «Місто Славута. Органи управління та державного регулювання», у якій висвітлено життя міста Славути в кінці XVII – першої половини XX ст.: здійснено аналіз державного управління міста протягом довоєнного періоду, прослідковано темпи розвитку міста. Наукова-пошукова діяльність здійснюється у різних тематичних напрямках.

   В умовах карантину проводилося постійне інформування населення про діяльність музею через Інтернет-сторінку в мережі Facebook та сайт Славутського історичного музею http://slavuta-museum.jimdo.com.

     Славутський історичний музей надає постійну допомогу родичам загиблих в концтаборі «Грослазарет». В цьому році була надана позитивна відповідь про пошук трьох воїнів. Родичам одного з них проведено екскурсії в музеї та на Меморіальному комплексі «Поле Пам’яті». Завдяки співпраці з пошуковим товариством «Токмацьке військово-пошукове товариство «Вотан» було знайдено родичів загиблого у бою на Запоріжжі під час Другої світової війни уродженця с.Іванівка Славутського району Левунця Василя Андрійовича, який з 1941 року вважався зниклим безвісти.

     Також музей продовжує співпрацю з Славутським міським Центром туризму та краєзнавства учнівської молоді з метою ведення краєзнавчої та туристичної роботи в місті.

   З будь-якого куточку світу можуть «потрапити» до музею відвідувачі віртуального туру.

      Зазвичай з кожним роком зростає кількість відвідувачів. Світова пандемія ж внесла свої корективи в роботу закладу. 

      З 25 січня 2021 року КЗ «Славутський історичний музей», як і уся країна  розпочав роботу в умовах карантинних обмежень, встановлених для помаранчевої зони (1 особа на 10 м2) і з радістю відчиняє двері всім охочим (поки що, звичайно ж, з дотриманням карантинних вимог) доторкнутися до історії малої Батьківщини, почерпнути багато корисної та цікавої інформації про рідний край, подвиги та трудові здобутки земляків.

 

Тетяна Жоган,

 В.о.директора Славутського історичного музею

 

 

 

Пам'ятатимемо завжди...

        Війна на Сході України, яка розпочалася ще на початку квітня 2014 року, вже забрала та продовжує забирати цвіт нації, найкращих з найкращих, вірних синів своєї рідної землі.

       Саме цього дня, 5 січня 2020 року внаслідок ворожого обстрілу, від кулі снайпера поблизу с.Кримське Новоайдарського району загинув житель м.Славута Сергій Петрович Рацун – він отримав кульове поранення у голову, яке виявилося несумісне з життям.

    У 2014-15 рр. Сергій проходив службу за мобілізацією в 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді, воював в районі Дебальцевого. У травні 2016 підписав контракт з 93-ю окремою механізованоїю бригадою, брав участь в боях у Кримському, Новотроїцькому, біля Авдіївки, постійно подовжуючи контракт. У 2019 році брав участь в навчаннях Combined Resolve у Німеччині.

      Будучи надзвичайно сміливим та відважним він завжди перебував на передових позиціях під час ведення бойових дій. Бойові побратими, рідні, друзі та знайомі пам’ятають Сергія як веселу та оптимістичну людину.

Сергієві Петровичу Рацуну було всього 43 роки, коли обірвалося життя. Мати, троє братів, дружина, син та донька – у вічній жалобі.

     Указом Президента України № 50/2020 від 11 лютого 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Рішенням 55 сесії Славутської  міської ради VІІ скликання від 19 вересня 2020р., №1-55/2020 Рацуну Сергію Петровичу присвоєно звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно).

          Вічна пам’ять Герою та безмежна вдячність за відданість своїй країні.

     Без пам’яті неможливо побудувати

здорове суспільство 

       День Гідності та Свободи в Україні відзначається щороку у листопаді на честь початку двох революцій. З інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності 2013 року.

       Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року. Після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович, вибори були сфальсифіковані. Тому, під час Революції, яка розпочалася 22 листопада 2004 як реакція на масові фальсифікації, люди відстояли своє право, були перепризначені вибори, в результаті яких переміг Віктор Ющенко.

      Євромайдан або Революція Гідності 2013 – 2014 років – це масштабна подія Незалежної України, яка відбувалась в Києві на Майдані Незалежності. Українці стали на шлях боротьби за європейське майбутнє.

       Революція розпочалася з того, що 21 Уряд М.Азарова оприлюднив ріше-ння щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте  після таємної зустрічі В.Путіна та В.Януковича у Сочі українська влада відмовилася від її підписання. Саме тоді розпочались масові заворушення. Тисячі людей вийшли на Майдан Незалежності у Києві. Вони протестували проти призупинення угоди про членство України в Європейському Союзі. В один голос зливалось: «Україна – це Європа!» У кожному обласному, районному центрах України проходили подібні мітинги. Євромайдан вимагав відставки Азарова, скасування рішення Уряду про відмову від асоціації ЄС, підписання Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі. І як не переконували представників української влади західні партнери на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, 28 листопада Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була підписана.

       24 листопада 2013 року в Славуті відбулося громадське віче в підтримку європейського вибору та протесту протидій уряду, влади, яка припинила підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС. На міській площі зібралося понад 200 громадян. Делегація від Славути також взяла участь в акції на підтримку європейського вибору України і протесту проти дій уряду. В Києві виступили усі, кому небайдуже майбутнє нашої держави – представники політичних партій, громадянські активісти, громадяни різного віку, зокрема, Василь Сидор – міський голова, Лариса Чорнокрилюк – громадський активіст, Роман Бачинський – депутат міської ради, Ігор Піголь – громадський активіст.

      29 листопада 2013 року на 9 день на Майдані Незалежності перебувала координаційна група Штабу громадського спротиву м. Славута в складі були – Олександр Супрунюк, Вячеслав Соколовський, Микола Олійник, Анатолій Казіміров. Також у цій поїздці були Максим Перепелиця, Андрій Краля, Андрій Смолійчук та Валентина Казімірова. Були також студенти київських вишів славутчани-нетішинці – Андрій Смолійчук, Анна Казімірова, Василь Казіміров, Іван Супрунюк, Ірина Супрунюк та інші...

     А вже в ніч на 30 листопада на Майдані Незалежності загони міліції оточили мирних мітингувальників. Почалося жорстоке побиття – таким методом «Беркут» почав розчищати площу. Беззахисні люди втікали від озброєних бійців до Михайлівського собору.

        Побиття студентів на майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року. У відповідь на побиття студентів та жорстоке придушення мирного протесту почали збиратись тисячі киян, з’їжджались протестувальники з усіх регіонів України.

         1 грудня 2013 року близько півмільйона людей вийшли на вулиці Києва – це був один із найперших та найбільших масових виступів у новітній історії країни. Тоді Фонд демократичних ініціатив проводив соціальне опитування: «Для чого ви вийшли на вулиці?». І найпершим, що люди відповідали, було: «Ми вийшли протестувати, щоб жити в країні, в якій міліція не б’є мирних студентів!», «У нас, громадян України, за Конституцією України в статті 39 вказано, що ми можемо протестувати мирно, без зброї, і це ще закріплено в ряді міжнародних прав і стандартів». У протестних акціях взяло участь приблизно 2 мільйони учасників Революції  Гідності і Свободи, а 5 мільйонів забезпечували інфраструктуру мирного протесту.

        Одним із активних учасників Революції Гідності був керівник Кримської організації КУН Василь Овчарук. Він розповідав про події, які відбувалися сім років тому, неначе то було вчора: «Була підтримка суспільства, що мріяло і хотіло змін та розвитку держави разом з країнами Європейського Союзу. Інша частина громадян України жила з ностальгією за Радянським Союзом.  Коли екс-президент України В. Янукович прийняв рішення про відмову підписання договору з ЄС і розвернувся в сторону РФ, це спричинило хвилю обурення і призвело до протестів по всій Україні. У місті Сімферополь, де я мешкав, також відбувалися мітинги за європейський шлях розвитку та мітинги противників такого шляху. Я був учасником всіх протестів, як людина, громадянин. Після розгону і побиття молоді, студентів ситуація погіршилася. До протестів підключилися партійні структури і перебрали керівництво на себе. У Сімферополі ми створили координаційну раду «Євромайдан-Крим» з представників політичних партій та громадських структур, яка виконувала керівну роль. Проводили  мітинги, протести, збирали ліки, теплий одяг, гроші на підтримку Майдану. Відправляли добровольців і координували наші дії по всьому Криму. Наш представник знаходився в Києві, і ми постійно мали зв'язок та консультації. Настала пора і мені їхати в Київ та особисто відчути атмосферу протестного Майдану. У Києві зустрічали Новий 2014 рік. Не очікувалося, що відбудуться трагічні події зі смертями учасників протестів, які повстали проти діючої влади. Я чергував разом з іншими на Майдані Незалежності біля намету Конгресу, ми розповсюджували літературу, виконували доручення партійних рішень. Це був мій посильний внесок в захисті України.

     За нашу волю і свободу віддала життя «Небесна Сотня». Було багато поранених,.. Необхідну медичну допомогу надавали медики-добровольці. Вистояли ціною життів молодих хлопців, яким ще треба було жити і жити... Проводжали в останню дорогу піснею «Пливе кача..», яка стала сумним супроводом вбитих».

        Про трагічні події Майдану, славутчан-учасників подій Революції Гідно-сті та величезний внесок волонтерів розповідає постійно діюча виставка Славутського історичного музею «Славутчани – учасники Революції Гідності». Серед експонатів присутні пам’ятні монети та державний прапор з написами та гаслами учасників Майдану, є особисті речі наших земляків. Виставка є твердженням того, що ми усі є творцями історії, без усіх нас немає ні народу, ні історії. Нам творити нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в І столітті н.е. римський державний діяч, філософ Цицерон сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

          Ми маємо віддати шану тим людям, які виявили сміливість, боролись за права людини, за наші громадянські права, за наші свободи. Ми розуміємо, що без пам’яті про такі події, як: «Революція на граніті», «Помаранчева революція», «Революція гідності» не можливо побудувати здоровее суспільство, дійсно незалежну та сильну державу, щасливу громадянську націю.

         Дуже важливо – формувати у молоді процес обізнаності, відповідально-го ставлення до подій, які сформували Україну, допомогли їй бути і стати країною незалежною, нацією, якій, дійсно, свобода і гідність – понад усе.

                      

Тетяна Шуль,

науковий співробітник

Славутського історичного музею

  

 

 

 

Чорний серпень           

         Чорним назавжди виявився серпень для п'ятьох родин славутчан. Адже у цьому місяці війна забрала їх синів, братів, чоловіків... Згадаємо поіменно...

   Сковородін Олексій Володимирович народився в місті Славута Хмельницької області. Освіту отримував у ЗОШ І – ІІІ ст. №4. Навчався добре, був здібним та старанним учнем, завжди брав активну участь у будь-яких заходах, які організовувала школа. Олексій грав у футбольній шкільній команді, співав у хорі. Окрім того, мав ще багато інших талантів: захоплювався музикою, малюванням, навіть писав вірші. Мріяв про професію військового.

      До лав Збройних Сил України на військову службу Олексій був при-званий Славутським об’єднаним міським військовим комісаріатом Хмельницької області у червні 1993 року. Під час проходження строкової служби Олексій вступив на навчання до Київського військового інституту управління і зв’язку, який у 1999 році закінчив з відзнакою та здобув кваліфікацію інженера електрозв’язку, офіцера військового управління тактичного рівня.

      Ще навчаючись в інституті, Олексій поєднав свою долю з Іриною; ще будучи курсантом, став татом – у 1998 році народився у подружжя син Михайло.

         Після закінчення навчання Олексій Сковородін отримав призначення у Славутську 97 Гвардійську дивізію. Тут, у рідному місті батька, народився другий син Артур. З 2004 року – служба у Яворові Львівської області у в/ч А0998 (24 Львівська моторизована бригада) у званні капітана на посаді заступника начальника зв’язку бригади.

       На передовій в зоні АТО Олексій Сковородін перебував з березня 2014 року. Неодноразово надавав першу медичну допомогу пораненим побратимам. Так і 26 серпня 2014 року до селища міського типу Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області Олексій першим їхав рятувати від смерті побратимів, а загинув сам... в день 16-річчя старшого сина Михайла... Загинув, так і не встигнувши привітати сина.

       День 26 серпня став справжньою трагедією для родини Сковородіних – смерть забрала люблячого синочка, дорогого братика, вірного чоловіка, батька, справжнього друга та воїна.

Поховали Олексія Володимировича Сковородіна в м.Вишневе Київської області, де проживають його дружина та діти – таке рішення прийняли батьки.

       Дуже важко переживали втрату сина батьки, а сестра, яка завжди була поруч з братом, не могла спати взагалі. Тяжка втрата не пройшла безслідно: через три роки від грипу, який дав ускладнення на без того хворе серце, та постійних переживань помер батько Володимир Федорович, а мама залишилась сама.

        Постійно згадує про свого сина Олексія Галина Михайлівна: «Олексійко був дуже доброю, чуйною та товариською дитиною. Дуже спокійний і напрочуд охайний. В дитячому садку, та й в школі дружив з усіма.

      До сестри Людмили було окреме ставлення.  Олексій її дуже сильно любив і завжди оберігав. Ніхто не смів її ображати, бо знали, що є такий старший брат.

      Олексій мав дуже тісний зв’язок з батьком (той мав «золоті руки»), хлопець при справі не відходив від нього. Не цурався будь-якої праці. З іншими хлопчаками допомагали пенсіонерам: кому дров порубати, води наносити, кому прибрати. На канікулах завжди шукав якогось заробітку. Був допитливим та цілеспрямованим. А про професію військового мріяв змалечку».

           А ще згадує Галина Михайлівна, що син найбільше любив її голубці. Та й сам вмів зготувати що завгодно. Після загибелі Олексій приходив до матері в снах. Та приносив він завжди звістку: якщо мав хтось загинути, то ніби додому приходив не сам. А одного разу наснився, що зайшов до хати, та й каже: «Мамо, збери для моїх хлопців щось їсти, щоб я завіз». Після такого сну Галина Михайлівна подає за упокій і за Олексія, і за його побратимів.

   Про рідного брата своїми спогадами поділилася і Людмила: «Найяскравіший спогад – я завжди хотіла бути схожою на Олексія. В сім’ї нас було двоє: Олексій і я. Незважаючи на те, що між нами було 4 роки різниці, з самого дитинства нас поєднувало майже все, навіть вихователька в садочку була одна. Олексій був і прикладом, і гордістю. А мені здавалось, що я його завжди «доганяла», я хотіла дотягнутися до його рівня, бо він завжди для мене був найкращим. Льоша вмів аналізувати побачене, почуте. Здавалося, з усього отримував урок.

       Перші свої гроші Олексій заробив у віці 14 років, працюючи на загот-зерні влітку. Я пам’ятаю, тоді Олексій купив собі скейт і омріяний магнітофон. А батьки, доклавши коштів, допомогли купити велосипед (до речі, тим першим своїм велосипедом він ще їздив на службу у Славутську дивізію).

        Мій брат був вірним другом і цінував дружбу. Про нього говорили:  вночі збуди і попроси – буде першим».

     В спогадах дружини Ірини Олексій постає зразковим сім’янином, безперечно найкращим батьком. Як людина, Олексій – доброзичливий, з хорошим почуттям гумору, незалежно від обставин готовий прийти на допомогу будь-кому, хто її потребує. У своїй роботі завжди дотримувався закону і віддавав службі всього себе. Але це не заважало йому знаходити час для спілкування зі своїми друзями, а найголовніше, віддавати достатню кількість свого дорогоцінного часу своїй родині, своїй коханій дружині і своїм синам, яких він дуже сильно любив.

         А друзі... Друзі і сьогодні згадують Олексієву відданість. Навіть  останню мить його життя друг Володя, з яким проходили разом службу і якому «дістались» осколки, був поряд, намагався врятувати Олексія. Сьогодні це для нього болючий і важкий спогад.

       14 березня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету помічник начальника зв’язку відділення зв’язку штабу 24-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ Олексій Володимирович Сковородін нагороджений орденом Б.Хмельницького III ступеня (посмертно). 27 березня 2015 року Олексій Сковородін посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Славута». 24 вересня 2015 року Олексію Володимировичу присвоєно майора (посмертно).

      На фасаді будівлі загальноосвітньої школи №4, де навчався Олексій Сковородін, відкрито меморіальну дошку на честь Героя. Для земляків він назавжди залишиться справжнім захисником своєї країни, для рідних – люблячим батьком, чоловіком, сином та братом, а для товаришів – вірним другом та хорошою людиною.

        Батько, Володимир Федорович, переживаючи втрату сина, відразу після похорону написав такі рядки:

 

Сину Олексію

 Вже зів’яли жоржини,

Що встеляли стежину,

По якій побратими

                       тебе понесли…

Ми так тебе хотіли бачить,

Ми так тебе хотіли чуть,

Та вже не буде більш побачень,

Не зможем голос твій почуть.

 

Як ти жити хотів!..

Як любив ти дружину,

Діточок-квіточок, і сестричку, й батьків!

За Вітчизну свою, за свою Україну

Ти в Донбаському краю життя положив.

 

Ти пішов десь далеко,

Ти – Герой України,

Та ніколи не буде тобі забуття.

Всім народом для тебе

будуть наші спомини,

А у пам'ять тобі буде наше буття.

 

Ти хотів дуже жити, ти любив Україну,

Ти не зрадив її, а віддав їй життя.

Ти собою, мій сину, захистив Батьківщину,

                   Щоб прийдешнім найкраще було майбуття.

 

 

            Минає сьогодні 6 років, як загинув від «руки» російського «брата» наш земляк, істинний військовий, командир інженерно-саперного батальйону 703-го інженерного Вінницького орденів Червоного Прапора і Богдана Хмельницького полку Сухопутних військ Збройних Сил України Вадим Миколайович Суский. Зустрічаючись у місті з батьками, неможливо не помітити сильну тугу та біль в очах, бо не можна змиритися з такою втратою навіть через роки.

          Вадим Суский народився 18 грудня 1972 року в місті Дрездені (на той час – НДР). У Славуті, куди сім’я Суских переїхала на проживання, до сьомого класу навчався у школі №5. Потім родина переїхала в Польщу. У 1990 році в місті Борне-Суліново Польської Народної Республіки (нині - Західнопоморське воєводство, Польща) Вадим закінчив школу та вступив до Кам`янець-Подільського інженерно-командного училища. Другу освіту він здобув, закінчивши Київську Академію інженерних військ.

         Військова служба Вадима Суского проходила в різних куточках України: в Острозі, Ізяславі, Володимир-Волинську. З 2004 року проходив службу у 703-му інженерному Вінницькому орденів Червоного Прапора і Богдана Хмельницького полку Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А3817, місто Самбір Львівської області. Там, у місті Самборі, разом з дружиною Тетяною виховували двох дітей: сина Володимира та доньку Юлію.

         Вадим Суский провів значну кількість розмінувань мін і снарядів часів Другої світової війни у різних регіонах України. За це отримав чимало нагород і статус «учасника бойових дій».

    З 29 липня 2014 року Вадим Миколайович брав участь в анти-терористичній операції на сході України. За час конфлікту він побував там двічі. Перший раз майже два місяці знаходився в Херсонській області, на кордоні з Кримським півостровом. Вдруге, коли потрапив у зону АТО, комбат Вадим Суский побував майже в усіх гарячих точках.

      Вадим Миколайович ніколи не розповідав своїм рідним, як йому було важко. Завжди оберігав свою батьків від хвилювань за нього. Мамі казав по телефону, що в нього все добре! Він взагалі про свою службу мало говорив, уникав деталей: добре та й добре. Лише згодом рідні дізнались від побратимів, в яких умовах вони перебували і які завдання виконували наші бійці. В телефонних розмовах з рідними він казав: «Я гордий за те, що в мене не загинув ні один солдат! Я їх всіх зберіг!» 

       У спогадах батьків, де наказом ночувати біля своєї техніки, а не йти відпочивати в «зеленку», Вадим врятував від вірної загибелі усіх бійців, відчувається безмежна гордість за сина, за його позицію та відповідальність за довірених йому людей. Ще один випадок, коли хлопці після завдання були страшенно втомлені та виснажені, командир розпорядився надати для них один день відпочинку, щоб солдати змогли відпочити та привести себе в нормальну фізичну форму. Але через годину-дві надійшов дзвінок, щоб його батальйон вирушав на завдання. Вадим Миколайович настояв на тому, що не відпустить жодного свого солдата, тому що вони потребують відпочинку. Він любив армію, любив і поважав своїх бійців. Неодноразово військова інтуїція та знання військової тактики Вадима Суского рятувала його батальйон від вірної загибелі. А скільки фальші та запроданства примічав він серед своїх же.

     31 серпня 2014 року підполковник Вадим Суский виконував бойове завдання по встановленню мінного загородження в складі групи загороджень на двох вантажних автомобілях Урал-4320 та КАМАЗ-4310 в районі села Шевченко Володарського (нині - Нікольського) району Донецької області. Офіційна версія така: близько 16:30 під час знаходження на рубежі мінування здетонував боєкомплект (близько 200 протитанкових мін ТМ-62П4 з підривником МВП-62М) автомобіля КАМАЗ, що сталося в результаті ураження контейнеру з мінами гранатометним пострілом або бронебійно-запалювальною кулею випущеною невідомою особою. За неофіційною версією, працювали снайпери.

    Справжній воїн, принциповий комбат та знаючий свою справу достеменно підполковник Вадим Миколайович Суский поліг поряд зі своїми солдатами Дорошенком, Струсєм, Шубаком, Бжостовським та Малецьким.

Пліч-о-пліч зі своїми солдатами Вадим Миколайович збирався стояти до кінця, до повної перемоги над окупантами. Його слова: «Ми їх не пропустимо! Вони нам – не брати!» Та війна забирає найкращих – така жорстока реальність сьогодення.

         Вадим Миколайович Суский похований в Славуті 6 вересня 2014 року. Указом Президента він посмертно нагороджений орденом Б.Хмельницького 3-го ступеня. Звання полковника Вадиму Миколайовичу Сускому присвоєно посмертно. Він – Почесний громадянин міст Самбора та Славути. 14 квітня 2015 року у м.Славуті, на приміщенні школи-гімназії №5 Вадиму Сускому відкрито меморіальну дошку.

 

          Чорним виявився день 31 серпня славутчанам. Адже цього дня загинула молодь, цвіт нації.

       Сергій Волдодимирович Тимощук – ще зовсім хлопчина, вірний син своєї України. Загинув 31 серпня 2014 року, а лиш за декілька тижнів мало б виповнитися тільки 19 років...

     Народився Сергій 16 вересня 1995 року у місті Славуті. Навчався у загальноосвітній школі № 7, де закінчив 9 класів. Потім вступив до державного професійно-технічного навчального закладу «Славутський професійний ліцей», отримав спеціальність «автослюсар».

       16 грудня 2013 року Сергій Тимощук призваний до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом та направлений для подальшого проходження служби у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду.

      У червні  2014 року, з початком збройної  російської агресії проти України, разом зі своїм підрозділом молодий контрактник був направлений в зону проведення АТО. Брав участь в боях за Луганський міжнародний аеропорт, де у повному оточенні, без наземного сполучення, українські десантники тримали оборону з квітня 2014 року.

        Внаслідок серпневого наступу  російських  окупаційних військ аеро-порт повторно потрапив у оточення. Його будівлі були вщент зруйновані російською артилерією.

       У ніч з 31 серпня на 1 вересня 2014 року, після 146 днів оборони,  українські захисники вийшли з руїн аеропорту, знищивши при цьому декілька одиниць бронетехніки противника. На жаль, пробитися до своїх вдалося не всім – загинув десантник Сергій Тимощук.

        Довгий час Сергій Тимощук вважався зниклим безвісти, бо під час вимушеного відступу українських військ його тіло залишилось на окупованій території. Родині Героя, громаді міста та командуванню Збройних Сил України знадобилося майже шість років для того, аби повернути його на рідну землю.

           Прощання з юнаком відбулося у Палаці культури м.Славута. Усі, хто був знайомий з Сергієм, згадували його як добру та щиру людину, надійного товариша та хороброго воїна. Серед присутніх був командир батареї 80-ої окремої десантно-штурмової бригади Ігор Дідинчук, який з сумом говорив про хлопця лише щирі слова: «Сергій був справжнім патріотом, який дійсно любив свою країну, який безстрашно бився з ворогом. Отримав поранення несумісні з життям. Єдине, що ми жалкуємо, що в нас не було можливості забрати мертве тіло. Ми відходили з боями і залишили тіло Тимощука Сергія там, на полі бою…».

     Теплими, щирими словами згадували Сергія і його колишні однокласники, які також прийшли для того, щоб провести свого друга в останню путь. Їхні спогади про хлопця малюють нам портрет людини вільної, нескореної, справедливої. Зокрема, однокласники Андрій, Дмитро та Діана говорили: «Веселий він був, життєрадісний, ми завжди з ним спілкувалися і знаходили спільну мову. Ми з ним дружили, часто гуляли разом. Сергій був зовсім не конфліктною людиною, завжди допомагав, був чуйним, чудовим хлопцем. Він завжди прагнув довести, що не боїться і ніколи не боятиметься нічого. Завжди виконував те, що говорив. А ще в дитинстві, як дивились фільми про героїв, Сергій дуже хотів бути схожим на них. Це була його мрія – піти в армію і стати героєм».

            Загинув Сергій дуже рано, не здійсненими залишилося багато мрій, планів.

 

         Олександр Павлович Гуменюк народився в с.Крупець Славутського району в сім’ї Павла Ілліча та Ганни Іванівни Гуменюків. Крім Олександра, в сім’ї було ще двоє дітей – Світлана та Валентина. Навчався юнак у місцевій школі. Сашка любили та поважали однокласники й вчителі, бо зростав хлопець добрим, щирим, завжди допомагав іншим. Протягом усього навчання цікавився спортом, виявляв інтерес до музики, біології, технічних наук, брав активну участь у житті школи. Далі – навчання у Шепетівському професійно-технічному училищі, де обрав спеціальність токаря.

       До лав Збройних сил України Олександр був призваний у 1997 році. Службу проходив у Дніпропетровську.

      Після демобілізації О.Гуменюк працював на Полянській паперовій фабриці токарем, після її закриття – у місті Нетішин на підприємстві «Юнікс», а згодом – на Нетішинському кар’єрі. Разом з дружиною Тетяною виховували двох доньок.

        В квітні 2015 року Олександр мобілізований. Пройшов підготовку на Тучинському полігоні, після чого був направлений в зону АТО. Службу проходив в 40-й окремій артилерійській бригаді.

       Загинув 26 серпня 2015 року від смертельного поранення внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» під селом Прохорівка Волноваського району Донецької області.

      Про Героя, його життєвий шлях та вдачу згадували друзі, батьки, знайомі, товариші. Сашко був доброю, чуйною людиною, справжнім патріотом. Голова Крупецької ОТГ Валерій Анатолійович Михайлюк згадуває: «Сашко мав золоті руки, які лежали до будь-якої роботи. Коли ж отримав повістку, лише сказав: «Хто, як не я?»

          Військовий побратим, тезка Олександр, теж ділився своїми спогадами:  «Чотири місяці ми воювали разом. Він завжди жартував. А ще ми мріяли, як зустрічатимемося після війни, як дружитимемо сім’ями….»

        Похований 01.09.2015 року в рідному селі  Крупці. Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

 

 

      31 серпня 2016 року чотири кулі обірвали життя юнака, сержанта, командира машини 2-го розвідувального відділення взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти Власюка Романа Вікторовича.

           Роман народився в місті Славуті 30 вересня 1994 року. Закінчив ЗОШ №3 міста Славути та Нетішинський професійно-технічний ліцей. На строкову службу Роман був призваний 23 квітня 2014 року. І відразу без роздумів продовжив службу за контрактом у військовій частині А-1358, розташованої в селі Цвітоха Славутського району. Згодом Роман був переведений до 30-ї окремої Новоград-Волинської Рівненської механізованої бригади.

       В зоні АТО Роман Власюк перебував з початку 2016 року у званні сержанта на посаді командира відділення.

           Вночі 31 серпня 2016 року  відділення Роми Власюка вступило в бій з ворожою диверсійно-розвідувальною групою під селом Богданівка Волноваського району Донецької області. Саме у тому бою від отриманих кульових поранень загинув молодий командир відділення.

           Роман Вікторович Власюк похований в с. Цвітоха  2 вересня  2016 року. Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Присвоєно звання «Почесний громадянин м. Славута» (посмертно).

          26 січня 2017 року на приміщенні школи, де навчався відкрито памятну дошку.

         Про свого брата Романа сестра Галина написала такі, сповнені болю та відчаю, слова…

Ромашка, Ромчик, як тебе не вистачає!

Думки і сльози майже цілий день.

Та тяжка втрата лише серце крає,

Бо вже назад тебе не поверне.

У сни приходив ти колись до мене,

Усякі були в нас з тобою балачки.

Цей біль по тобі не минає,

А з кожним днем все важчим він стає.

Ми так Тебе чекали всі додому,

І мама, й батько, вся наша рідня.

І зараз ми чекать не перестали

Бо в серці ти живеш у кожного із нас.

Ми дякувати будемо, рідненький!

За те, що ти родину захищав,

Що у нерівному бою загинув

І ти для нас Героєм став!

 

          Зі стели Героїв дивляться на нас наші захисники. Не встигають в’янути квіти біля обелісків. Не висихають сльози у рідних та близьких, гіркота втрати переповнює серця. Слава Україні! Слава та шана нашим героям!

 

 

 

 

Маленька галерея Сергія Гончарука

        Майже кожен поціновувач образотворчого мистецтва міста безсумнівно впізнає стиль самобутнього і багатьма улюбленого місцевого художника Сергія Гончарука.

    Гончарук Сергій Степанович родом з села Комарівки  Славутського району. Виховувався в сім’ї робітника Полянської паперової фабрики. Завдяки мамі, яка була домогосподаркою, навчився вдома писати, читати й рахувати, потім за 7 років навчання закінчив 8 класів.

      А далі було 22 червня 1941 року (в цей день юнак Сергій був у Славуті і купив всі підручники для 9-го класу). Але все змінилося – фабрику підірвали, батько залишився безробітним, потрібно було працювати. Хлопець допомагав дідусеві, освоїв ремесло пічника-штукатура, маляра. Батько пішов на фронт. Під час служби він познайомився із живописцем А.А.Пластовим та його родиною. А син А.Пластова на той час був у 9 класі і вже дуже гарно малював. Він дав для Сергія Гончарука три уроки малювання, давав домашнє завдання і перевіряв їх. Цей випадок вплинув на все подальше життя хлопця. Відтоді Сергій Степанович малював за будь-яких умов. В 1951 році це дуже сильно допомогло при вступі до Харківського художнього училища, яке він закінчив у 1956 році з відзнакою. Далі вибрав для роботи школу № 4 м. Славути, де викладав малювання, креслення, столярну справу, а згодом додались математика та фізика (заочно Сергій Степанович закінчив фізико-математичний педагогічний інститут).

         З 1987 року С.Гончарук почав все більше розвиватись, як художник: його картини експонувалися в Києві. Також були організовані виставки картин його другом, художником Олександром Герштейном – теж уродженцем Славутчини в містах Апатити, Кандалакша та інших. Великою популярністю багато років користувалися його роботи і серед славутчан.

    Відійшов у вічність митець 22 червня 2019 року. Його роботи: надзвичайної краси квіти, пейзажі, знайомі та не дуже вулички нашого міста вирізняються яскравою палітрою і добре продуманою композицією. В зображенні зимової ночі, міських і лісових пейзажах, краси славутської природи, її мінливих станів відчувається вся глибина почуттів Сергія Степановича Гончарука.

    Славутський історичний музей запрошує усіх бажаючих відвідати «Маленьку галерею Сергія Гончарука». Завітайте та відчуйте затишок мальовничої природи нашого краю, свіжість зимових пейзажів і аромат барвистих квітів. 

 

Т.О.Шуль,

науковий співробітник

Славутського історичного музею